Тематичні загальношкільні лінійки

Сценарій тематичної лінійки «Україна –  територія гідності  і свободи»

21 листопада – День гідності і свободи

Вступне слово учителя

      21 листопада 2013 року уряд України вирішив зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію Україна – ЄС. Пізно ввечері на знак протесту проти такого рішення уряду на майдані Незалежності в Києві почали збиратися люди.  Народний  протест розвинувся в національну революцію

Революцію було названо Євромайданом, але цей термін передавав її суть тільки до ночі з 30 листопада на 1 грудня, коли за наказом злочинного режиму протестувальників розганяв спеціальний підрозділ «Беркут». З цієї ночі Майдан перетворився на Єврореволюцію — боротьбу за людську та національну гідність громадян України.

Пісня О. Білозір «Колір сонця», відео «Вставай, мила моя, вставай!!!»(без звуку)

Ведучі:

-         Дуже вдало сказано, що, шукаючи Європу, ми знайшли Україну.

-         Єдиний символ Революції гідності – прапор України. Єдиний духовний помічник – національний гімн.

-         Революція відбулася не лише в політичному житті країни. Вона відбулась у нас самих, у нашій свідомості. Україна – це територія гідності  і свободи.

-  "Душу й тіло ми положим за нашу свободу…". Таку обіцянку ми даємо кожного разу, співаючи гімн.  Та  віднедавна  цей рядок припинив бути просто словами. Він став повсякденною дією в боротьбі за цілісність держави і за європейський вибір.

-  21 листопада 2013 року… В цей день рік тому Янукович зірвав стоп-кран. Щоб зупинити природній рух українського експресу до Європи, щоб повернути його назад - і в часі, і в просторі.

- Все це від незнання  української історії. Бо вона для нього – чужа.

-  "Народ  завжди має право протестувати проти гніту…" – писав у своїй конституції Пилип Орлик,    соратник  Івана Мазепи, автор написаної ще триста років тому першої української конституції.

- Гідні нащадки не забули настанов гідного пращура. Тому і вибухнула Революція гідності. Проти купки негідників постали мільйони людей.

- Те, що 2  роки тому було лише мрією, перетворюється на реальність. Хоча і не так швидко, як хотілося б.

- Нашу  країну хотіли силою стерти з карти Європи, але ворог грубо прорахувався. Він зробив нас ще сильнішими.

- Любов до Вітчизни, спільна боротьба україномовних та російськомовних за свою Батьківщину, за свободу, гідність, за право на майбутнє - все це прибрало поділ країни за етнічною, мовною та конфесійною ознаками. 

 - Ми маємо спільних ворогів, спільні проблеми, але, що найважливіше – спільну країну. І  всі  без винятку хочемо нормального розвитку і миру. 

-  І ті, хто стояв на Майдані, і ті, хто тоді залишився осторонь – тепер всі разом захищаємо Україну від зовнішньої агресії, від прямого вторгнення з боку Росії. Разом будуємо нову країну.

-  І потребуємо як ніколи загальнонаціональної єдності, бо конфлікт всередині країни знищить нас.

- Особлива повага  доблесному українському воїнству, яке тримає оборону на Сході, волонтерам і волонтеркам, всім, хто об'єднався в потужний загальноукраїнський рух на підтримку армії, національної гвардії та добровольчих батальйонів

Учень 1                           "Боротьба не за щастя  вже навіть іде —за життя!

                                           Бо його забирають.

                                          Нас Надія веде, нас ідея веде

 За свободу для рідного краю.

Учень 2                         Українцю, поглянь, там побили жінок!

          Глянь, вже люди ховаються в храмі!

         Де таке ще траплялось, коли це було

   Аж в такому нестерпному стані?..

Учень 3                          Так чинили лиш варвари, зліснії хани,

          Лиш від них люди в церкві ховались.

          А сьогодні це власні привладні пани

         Вже над нами так само знущались!"

Вед.  Ось уже більше року  минуло  із того моменту, як загинули вони – герої, яких народила революція Майдану. Чим булла революція для кожного з нас? Для когось прогулянкою, для когось війною. Але в першу чергу Майдан став випробуванням на цінність особистості людини, виміром людськості та гідності.

В- "Це революція гідності",- якось сказав зі сцени Майдану Олег Тягнибок.

В - Гідність за визначенням,  – це поняття моральної свідомості, яка виражає уявлення про цінність усякої людини, як моральної особистості, а також категорія етики, яка означає особливе моральне ставлення людини до самої себе, і ставлення до неї з боку суспільства, у якому визнається цінність особистості.                                   2

В- Поняття гідності вживається в законодавствах багатьох країн та в міжнародному праві, зокрема, у Цивільному кодексі України: гідність визнано особистим немайновим благом, 201-ша стаття;

В-  задекларовано право на повагу і недоторканність "гідності та честі" фізичних осіб, пункти 1,2 297-ї статті;

В-  зафіксовано право фізичних осіб звернутися до суду з позовом про захист їх гідності та честі, третій пункт 297-ї статті;

В- приниження "честі та гідності фізичної особи" визнано моральною шкодою, яка підлягає відшкодуванню, 23-тя стаття.

В-  Що ж  таке гідність? Чи бачили ми її? Чи маємо ми її?

В- Революція 2013-2014 років, на моє переконання, це протистояння між тими, хто має гідність, і тими, хто не тільки не має її, а й взагалі не розуміє, що це означає.

Тільки той, хто має гідність, може знайти в собі сили робити те, що вважає за потрібне, незважаючи на страх. Навіть страх  померти.

В- Я бачила гідність в очах жінок, що відправляли своїх чоловіків у ніч на Майдан і плакали, бо відпускати страшно, а не відпустити ще страшніше. Бо як потім поважати чоловіка, котрий спить удома тоді, коли інші боронять свободу?

В- Ми бачимо матерів, жінок, коханих, які відпускають своїх чоловіків на захист України.

В- Ми бачимо жінок, які воюють. Ми бачимо волонтерів, які, завдяки своїм зусиллям, при підтримці народу, всього світу створили армію України, якої уже майже не було.

В- Ми бачимо робітників заводів, які цілодобово ремонтують, створюють нове озброєння. Ми бачимо наших учених, медиків, артистів, які теж захищають свій народ.

В- Ми теж своїми листами, малюнками, благодійною допомогою робимо усе можливе для збереження , відвойовування миру.

В- Але я не бачив гідності в тих, хто, сидячи вдома, казав: "А, нічого не зміниться, все куплено, все прораховано, все вирішено за нас, навіщо витрачати сили?"

В-Я бачив гідність у волонтерах-медиках, що виносили поранених під кулями. Але я не бачив гідності в тих представниках "правоохоронних" органів, котрі прицільно стріляли в Червоний Хрест.

В-Я бачив гідність в очах хлопців, що без бронежилетів, у пластикових касках, прикриті самими тільки дерев'яними щитами, захищали барикади на Інститутській, Європейській, Прорізній.  Хто, ризикуючи, лягав на залізничну колію, щоб не пустити війська в Київ.

В-  І я не бачу гідності в тих, хто маючи на руці годинник за 600.000 доларів США, платив по 200 гривень тітушкам, що пробивали голови молотками захисникам демократії в Україні.

В- Я бачив гідність у людях, котрі, незважаючи на мороз і блоковане метро, несли їжу й медикаменти на Майдан і в шпиталі. Я бачив гідність українського офіцера, котрий беззбройний ішов на озброєних окупантів.

В- Я бачив гідність журналістів і операторів на Майдані.  Я бачив гідність кримських мусульман, котрі запропонували православним українського патріархату правити служби в своїх мечетях, я бачив гідність у священиках, які повернули  віру в те, що Церква може бути разом з народом.

В-  Що є негідно? Негідно – роздягати людину на морозі.  Негідно – викрадати людей  із лікарень, вивозити в ліс і катувати.  Негідно – убивати людей тільки тому, що вони спілкуються державною мовою й носять на собі символіку країни, у  якій проживають.

В - Негідно – зневажати народ, частиною якого є ти. Подумай про це.

Україна заплатила і продовжує платити  надзвичайно високу ціну за те, щоб Гідність була першою із чеснот українців, нашої політичної еліти.

1.     Я пишаюсь тобою, мій рідний народе,

Бо заради Вкраїни, за гідність й свободу,

Прості люди безстрашно опліч  устали,

Проти звірства  і  хамства влади повстали.

2.      Вони кулі ловили палкими серцями,

І посмертно для інших стали взірцями,

Зупиняли  автівки та потяги тілом,

В голос думку народу сказати посміли!!!

3.      Слава нашим героям – небесної сотні!

Слава тим, хто країну з пітьми та безодні

Своїм прикладом зрушив у напрямку світла,

Шанс для здійснення мрій нам дав заповітних!

4.     Українці, прошу вас, не дайте зламати

Свою гідність і честь, не дайте топтати

Своє прагнення жити достойно вдержаві,

В пам’ять тих, хто загинув. Вічна їм слава!

Хвилина мовчання

Читці:

5.     Для чого люди вийшли на майдан? 

Що їхні сонні душі розбудило?

Розвіявся густий-густий туман,

Що прикривав  всю правду так грайливо…

1.     Для чого мерзнем, нащо стоїмо?

Бо хочем Україну ми підняти!

ЇЇ «Європою» ми гордо назвемо

Бо вона гідна статус такий мати.

2.     У всіх містах великих і малих,

У всіх куточках неньки-України

Всі люди, всі від юних до старих

Пророчать позитивні й стрімкі зміни.

3.      Тож не сидіть тихенько в стороні,

Не будьте ви до цихподій байдужі!

Бо знайте, ви сьогодні не одні! 

А разом ми нестримні й справді дужі!

4.      Говори про свою любов до неньки, 

Говори, не мовчи, кажи хоч щось.

Вставай, не сиди, ти уже не маленький.

Не йди за кимось, не слухай когось. 

5.      Час прийшов, прокидайтесь, люди!

Досить ховатись! Досить терпіти!

Народ вже вийшов, народ вже усюди.

Ти ж українець! Щось маєш робити!

1.       Встань! Ти ж донька, а ти син Батьківщини!

Досить чекати хорошої долі, 

Досить дивитись на нашу ганьбу,

Ми ж хотіли добитися волі,

Так давайте почнемо свою боротьбу!

2.      Майорів  Майдан мільйонами вогнів,

Запал принісши у серця людей.

Ми разом. Поруч. Ти тут не один.

З тобою поруч тисячі плечей,

3.      І  ще мільйон очей горять твоїм завзяттям.

Ми – українці. Діти Кобзаря.

Ми сестри й браття.

Наш дух не розтоптати просто так, 

І наш народ не встане на коліна.

4.     Бо перемога завжди з нами поруч йшла,

І йтиме, поки ми єдині, 

І поки майоріє прапор наш, і гімн лунає з вуст дитини.

Звучить гімн- співають усі учні

5.      Ми не здамося, йтиме боротьба,

А ти, на всіх життєвих й світових кордонах,

Ніколи не здавайся, й пам’ятай :

Що там, де серце є твоє , ти завжди вдома.

Пісня О. Білозір «Колір сонця»  виконують діти + відео

Мітинг-реквієм «1939-1945.  Пам’ятаємо! Перемагаємо!»

1-ий ведучий:  Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги.  Ця весна принесла нам 70-ту річницю Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ту річницю завершення Другої світової війни. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1939-1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами.

2-й ведучий: 70-та  весна вітає всіх тих, хто пережив війну, їхніх внуків і правнуків. Вітає й нагадує в сімдесятий раз про страхіття війни й наказує берегти мир. 

1-ий ведучий:  Урочистий мітинг з нагоди святкування 70-ї річниці Перемоги  над нацизмом у Європі та 70-ї  річниці завершення Другої світової війни оголошується відкритим!

Гімн України

                                                  Пісня «Журавлі» фоном

Учень 1:Весна іде, і переможним кроком
В тюльпановому вічному вогні
Йде травень крізь хвилини, дні і роки,
Несе нащадкам спогади свої.
Учень 2:Весна іде квітчасто, гордо, юно,
Як втілення найчарівніших снів.
О весно красна, ти ще не забула
В історії своїх жахливих днів?
Учень 3:Із року в рік часопис віддаляє
Своїх нащадків далі від війни.
Та травень знов і знову нагадає,
Як із життя ішли його сини.
Учень 4:Буяють мирно квіти на могилах,
До сонця красного метелики летять.
А ті, кому війна зламала крила,
Священним вічним сном в могилах сплять.
Учень5. Маєш Вітчизну – значить, ти маєш
Землю і сонце, небо й повітря.
Космос любові ти відчуваєш.
Любиш Вітчизну – значить, ти віриш.
Учениця 6.  Віриш народу й роду джерела –
Це значить, що жодній тлі очманілій
не знищити вселюдського неба,
не осквернити рідні могили.
Учень 7. Любиш Вітчизну – значить, ти віриш
в дух прометеївський болю й надії,
значить, нікого вогнем не обділиш –
полум’я правди землю зігріє!
Учениця 8. Рідна Вітчизна – найвища вершина
щастя і муки, честі й любові.
Кров’ю оплачене – це Батьківщина,
але ще більше – збереження крові.
Учень 9. Хай же ніколи не буде війни! 
Хочу веселі я бачити сни. 
Хочу сміятись, співати пісень, 
Хочу щоб мирним був завтрашній день!
Учень 10.   До обеліска я в задумі стану,
До сивини своєї на путі.
Скажу «спасибі» тихо ветерану,
Що вдруге народив мене в житті.
Сльоза зорі стоїть над обеліском,
Сховавши клопоти людські і сни.
Сьогодні треба поклонитися всім низько,
Усім хто не прийшов з війни!
Стоїть обеліск, в нім скорбота німа,
Що в селах, містах синів вже нема.
Лиш вогники - квіти їм люди кладуть,
Лиш сльози вмивають синів імена,
Що їх за собою забрала війна,
Що їхні серця уже довгі літа
Земля українська в собі пригорта.

 2-й ведучий.  «8 травня і 9 травня об'єднають нашу країну», - заявив президент України Петро  Порошенко

1-й ведучий. "8 травня - це данина пам'яті загиблим, це день пам'яті, ми повинні низько схилити голову перед ними».

2-й ведучий. Тож сьогодні ми зібралися щоб вшанувати їх пам'ять і вшанувати живих, вшанувати ветеранів, які віддавали всі свої сили  для перемоги.

1-й ведучий. Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день залишиться для нас завжди затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні.

2-й ведучий. Можна по-різному ставиться до цієї війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших. І сьогоднішній на мітинг, присвячений пам'яті жертв Другої світової війни - це лише маленька часточка великої данини пошани полеглим.

1-й Ведучий

Перед трагічною хвилиною мовчання

словами говорити неможливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, на жаль, не має мови,

Лиш має біль. Й тому я прошу

Солдатів пам'ять вшанувать мовчанням.

Хвилина мовчання

1-й учень

Ніхто не забутий; На попіл ніхто не згорів:

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

І доки є пам'ять в людей і живуть матері,

Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

2-й учень

Їх прийняла війна, лишивши списки

Загиблих у праведнім бою,

Застигли в тузі обеліски,

В гранітнім каміннім строю.

Учень

У тиші урочистій до Пам'яті ідем,

Що в серці відлунює грізно.

У святому мовчанні над Вічним вогнем

Схиляється наша Вітчизна.

Згадаємо всіх поіменно,

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

Вірш Ковальва Г. «Маки червоні»Ковтунець, Єлинець

1-й ведучий.  У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через горнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях - сивина. Але вони пам'ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати.

2-й ведучий.  Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади. Що ж залишиться після них? А залишиться Пам’ять, світла пам’ять про незабутніх героїв.

1-й ведучий.  Ми вклоняємося їм! Ми завжди будемо пам’ятати їхній подвиг! Ми завжди будемо пам’ятати їх Низький уклін вам, сивочолі ветерани!

Пісня «А пам’ять жива »

2-й ведучий. Без миру немає майбутнього. Ми всі за спокій і радість від миру на нашій рідній землі, у нашій вільній Україні.

Учень. Україно! За мир і спокій твій лягли мільйони.

Усі учні разом.  Нехай панує мир! Не треба нам війни!

Пісня «Над землею тумани»

2-ий ведучий: Так! Мільйони людей забрала ІІ світова війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів, однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

1-й ведучий.  Дуже шкода, що й сьогодні  на сході  нашої держави у Донецьку та Луганську гинуть українські сини   від куль російських окупантів.

2 Ведучий. Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті.

 «Мальви» А. Лорак

Колона дітей з квітами покладає квіти до Обеліску Слави,пам’ятника Б.Рольщикову

-          Запалимо свічу пам’яті біля обеліска тим односельчанам, які не повернулися з війни

-          Ходою пам’яті вшануємо тих, хто загинув, визволяючи країну від німецьких окупантів

Лінійка до Дня Збройних Сил України           2014

 Уривок з віодеофільму "На передрвій" (ICTV) - 00/20/15 - 00/21/22 

"Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! 

а сила знову розцвіла"

Ці слова – проникливі, аж мороз шкірою. Із душі та серця великого поета Тичини вони вирвалися 71 рік тому. Під час іншої, ще тієї війни. Та вони такі злободенні, ніби сказані прямо сьогодні...

 Відеоролик  "Нова соціальна реклама української армії" 50 сек.

Події останнього року стали для нас хоча й не оголошеною, але справжньою війною. Вона, можливо, так і увійде в історію як Вітчизняна війна чотирнадцятого року. Війна проти зовнішньої агресії. За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ. За Незалежність.

"Вітчизняна" вона тому, що на захист Батьківщини піднялися всі – від малого до старого. Боротьба за перемогу стала всенародним рухом, справою всіх і кожного.

 Відеоролик  "Разом і до кінця"  2 хв 50 с Відеоролик  "Відео про українську армію" 00.0043-00.01.10 Відеоролик  "Героям війни присвячується" 5 хв 40 с Відеокіп "Повертайся живим" 

Ми більш чим впевнені битва за Україну, за Незалежність завершиться для нас успішно - завдяки загальнонаціональній солідарності, помноженій на мужність та героїзм наших воїнів.

Воїнів, які 6 грудня відзначали своє професійне свято. Хто ж вони ці герої? Може, ще вчора були поряд - жили на нашій вулиці, були хорошими сусідами. 

За останні 10  місяців у важких виснажливих боях народилося нове українське військо.

Воно сильне не лише зброєю та хистом, але й потужним патріотичним духом.

Словосполучення "захисник Вітчизни" перестало бути абстрактним ритуальним висловом. Воно наповнилося конкретним змістом.

Мужність та героїзм, відвагу та самопожертву, відчайдушність та бойове братерство наші воїни демонструють кожного дня, кожної години, кожної миті.

Наші Збройні Сили, Національна гвардія, прикордонна служба, добровольчі батальйони заслужено успадкували військову славу давньоукраїнських князівських дружин і Війська Запорозького, українських січових стрільців і вояків Української Повстанської Армії, армії Української Народної Республіки і українців, які під час Другої світової війни захищали Україну в лавах Червоної Армії.

Правду про звитягу учасників антитерористичної операції золотими літерами закарбують в українську військову історію.

Ми Дякуємо всьому воїнству за вірність Присязі, за служіння Україні, за жертовний її захист, і сумуємо за усіма, хто віддав своє життя за Батьківщину.

Слава Збройним Силам України!

Слава українському народу!

Слава героям!

 Відеокіп "Дай Боже сили нашим солдатам"  

Революція гідності: як усе починалося…

Кліп «Вставай, мила моя…» - 1 ст. і приспів - пауза

Кліп «Революція Гідності. Випуск 1» 00.00.00 -00.00.27- Стоп

1.    -    Події минулого року не залишили байдужими  жодного  українця. Тисячі людей вийшли на Майдан Незалежності відстояти власну думку. Так звані народні протести були спровоковані не підписанням урядом України Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Революція гідності… Євромайдан… Єврореволюція… Назв цим акціям протесту вдосталь. Але що насправді собою являв Євромайдан ми спробуємо сьогодні вам розповісти.

 Кліп «Революція Гідності. Випуск 1» 00.01.13 -00.02.14- без звуку

    -  21 листопада 2013 року – день, який назавжди залишиться в історії України. Близько 16.00 одразу після виходу новин активні користувачі соц.мереж  домовилися між собою про зустріч на головній площі країни.

    -    Спочатку на Майдані зібралося близько 300-т чоловік. Але вже зовсім швидко ця цифра зросте в сотні разів.

   -     Перша ніч пройшла в теплій мирній обстановці. Активісти посміхались, танцювали і співали патріотичну лірику та гімн України.

   -     На Майдані була помічена велика кількість політичних та громадських діячів, експертів, активно виступала опозиція.

   -    Саме в цю ніч важко було не помітити, що українці – єдина та дружелюбна нація. Не дивлячись на жахливі погодні умови, вони змогли об’єднатись. Люди допомагали один одному, підтримували, ховались разом від дощу під парасольками.

    -    Вже в ніч з21 на 22 листопада очевидці нарахували декілька автобусів із беркутом. Тож 1-й день Євромайдану закінчився. Але все найцікавіше тільки починалося…

Кліп «Революція Гідності. Випуск 1» 00.02.14 - Стоп

    -   Після початку Єврореволюції багато людей організовували майдани у своїх містах. Або приїздили на Євромайдан до Києва, аби підтримати Україну та вписати своє ім’я в нову історію своєї держави.

    -   Згодом надійшла інформація про те, що до Києва відправляють людей за гроші, аби провокувати євромайданівців за 200 гривень. Молоді хлопці спортивної статури сідали до автобусів та відправлялися до Києва для участі у політичних заходах 24 листопада. Згодом це явище назвуть «анти майдан». Почнуться побиття, масові арешти, світове невдоволення, але проце пізніше, а зараз про головний мітинг 24 листопада 2013 року.

Кліп «Революція Гідності. Випуск 1» 00.02.57 - 00.03.43- без звуку

    -                    Саме цього дня 24 листопада відбулася найбільша акція на Майдані Незалежності, яка зібрала понад 100 000 активістів.

    -                     На думку відомої телерадіомовної компанії ВВС даний мітинг є найбільшим протестом від часів помаранчевої революції. Яка була ще у 2004 році

     -                     Вже за годину після  початку ходи за європейську Україну відбулися перші сутички з міліцією на вул. Грушевського. Міліціонери  використовували для розгону натовпу сльозогінний газ та світлошумові гранати.

   -                     Важко було непомітити як беркутівців провокують «тітушки», а точніше. Молоді хлопці спортивної зовнішності, які прибули на підтримку анти майдану. Вони,за словами очевидців, кинули у беркутівців димову шашку, тим самим спровокувавши сутичку.

                      Кліп «Революція Гідності. Випуск 1» 00.03.43- Стоп

   -                  Найбільша акція 24 листопада об’єднала українців, а вони, в свою чергу, об’єднані однією ідеєю прийняли вимоги Євромайдану, які представляли інтереси усієї України.

Кліп «Революція Гідності. Випуск 1» 00.03.57- Стоп

      -                    Нагадаємо, що 24 листопада відбувся найбільший мітинг за період президентства В. Януковича.

      -                     Цього дня колона мітингувальників розтягнулася на увесь Хрещатик. Активісти одноголосно прийняли так звані вимоги Євромайдану. Основні з них передбачали відставку уряду Азарова. Скасування рішення про призупинення підготовки до Асоціації з ЄС.

   -                     Та вразі не підписання угоди про асоціацію, за зраду національних інтересів майдан вимагав імпічмент Януковича.

     -                   Пізніше 26-28 листопада проводився збір підписів під петицією до уряду США. Для того, щоб уряд США розглянув будь-яку петицію, вона повинна за 30 днів набрати неменше як 100 тисяч підписів. Петиція була створена про накладання особистих санкцій проти президента України В. Януковича та членів Кабінету Міністрів України.

     -                    Менш ніж за 3 доби дана петиція зібрала необхідні 100 тисяч підписів.

     -                     З 29 по 28 листопада відбулись студентські страйки. Якщо 26 та 27 числа вони були попереджувальні, то 28 листопада відбувся загальний студентський страйк, який об’єднав велику кількість студентів із десятків вишів Києва

    -                    Спочатку студенти зустрілися у парку Шевченка, а потім колоною вирушили  на Майдан.

     -                    Керівництво деяких вищих навчальних закладів не випускало студентів на страйк. На головному студентському мітингу була присутня Руслана, яка висловила свою думку про молодих активістів.

00.05.33- Стоп     Кліп «Вставай…» - до кінця

     -                     Ось так починалася Єврореволюція. Українці запустили новий процес формування історії нашої держави. І хто знає… Можливо саме ця подія дійсно змінить долю нашого народу.

     -                    Так все починалося. Та  ніхто навіть і уявити не міг чим все це обернеться. Адже була ще ніч на 30 листопада, коли відбувся перший штурм мирної демонстрації .

          -         До 4:27 бійці «Беркуту» повністю оточили площу, витіснивши учасників Євромайдану та пропустивши комунальників нібито для встановлення Новорічної ялинки. Близько 5 ранку «Беркут» зачищав Хрещатик, б'ючи кийками та нецензурно лаючи присутніх там громадян.

   -                   У соціальних мережах цю ялинку охрестили Кривавою ялинкою та закликали не святкувати біля неї та не кататися на ковзанці, «яку заливають на крові мітингувальників»

   -                     Були криваві   й неодноразові штурми барикад,  був марш мільйонів, диктаторські закони, «Криваве водохреще», перші жертви та кривавий четвер 20 лютого і Небесна сотня!

    -                     Щонеділі українці збиралися на Віче, де кожного разу утверджувалися в думці – стояти до кінця!

94 дні «Євромайдан» 00.02.21    Хвилина мовчання кліп «Небесна сотня»

НЕБЕСНА СОТНЯ… ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
                                           відео    Реквієм «Небесна сотня»Летіли легко, хоч Майдан ридав… І з кров´ю перемішана сльоза…. А батько сина ще не відпускав.. Й заплакав Бог,побачивши загін:Спереду – сотник ,молодий,вродливий І юний хлопчик в касці голубій, І вчитель літній-сивий-сивий.. І рани їхні вже не їм болять.. Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло.. Як крила ангела, злітаючи назад, Небесна сотня в вирій полетіла…відходила у чисті небеса,і погляди знесилених мільйонівдивились вслід братам, батькам, синам;у темне небо по руках в відкритих трунахдо світу кращого крізь сльози матерів,не буде прощення убивцям й нам не буде,коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,хто не дістався правди, оступившись на півкроці,хто згас за нас, недотягнувши до весни,тримає курс у небеса славетна сотня,землі своєї упокоєні сини.
Але в історію ввійдуть
Герої України.

Цей рік змінив нас. Як би далі не розвивалися події, ці кадри назавжди залишаться у нашій пам’яті.

Дорогу ціну заплатили українці за повалення злочинного режиму. Ми платимо смертями  по цей день. Сотня загиблих на майдані… Але саме ця Небесна Сотня, як її називають, і наблизила перемогу Майдану. Саме у ці дні, коли минає рік від часу трагічних розстрілів у центрі Києва,  ми зібралися сьогодні  тут, щоб віддати данину пам’яті героям. Тож світла пам’ять героям…  

                                      відео     «Сергій Нігоян – твій біль беру на себе»

00.00.00   -  00.01.44 – далі вірші на фоні відео

Небесну  сотню вже зустріли небеса..  

…і мовчки сотня непокорених героїв

  відео  «Телеканал 24.   100 хв пам’яті»

«Пам’яті героїв присвячується» + вірш Гайдук А на фоні відео

Я міг би стати батьком,    

Та не встиг зростити свого сина

Я йшов, бо бути осторонь не міг

А став героєм України…

Коли я біг своїм на допомогу

Під вибухи гранат і кулі свист

Я не боявся впасти

І просив у Бога: лиш би вчасно

Та не встиг…

Мене ворожа куля наздогнала

І на моїх очах моїх братів

Вони раділи - ми повільно помирали

За Україну, рідних і коханих

І, зрештою, за цих же ворогів

Не плачте, мамо, справедливість переможе!

І скоро, майже скоро вже весна!

Все зацвіте і прилетять лелеки

І, може, серед них там буду  я

Своє  життя дарую вам, нащадки!

Я завжди буду серед вас

Із ран моїх беріть для боротьби наснагу

Бо доля України у ваших вже руках.

«Всем погибшим героям» 00. 00. 50 – 00.01.22 + вірш на фоні відео !!!00.01.45 стоп до кінця вірша

Минатимуть і дні, й роки,  

Забудеться руїна,

Напишуть їхні імена На обелісках слави. Пишатись буде нація Героями держави. Стояли ж твердо до кінця, Боролись за свободу, Віддали молоді життя За честь свого народу. І плаче мати не одна — Вже не побачить сина. І батько плаче, і дитя, Кохана і дружина. Та пам’ять житиме в віках, Не вмре і не загине. Слава героям, слава їм І слава Україні!

  00.01.45 стоп до кінця вірша – 00.08.00

00.09.27 - 00.10.00

Незважаючи ні на що ми повинні бути сильними! Ми переможемо! Бо Україна – наша Батьківщина! Слава Україні! Світла пам’ять Героям!

   Забуттю не підлягає!

 відео "Голодомор 1932-33. Н. Матвієнко" фоном

Хід заходу:

Учитель: «Не повертайтесь на згарище, бо підійметься вітер і запорошить вам попилом очі», - сказав колись класик, але ми не зможемо увійти в день прийдешній вільними, якщо не повернемось у минуле, не побачимо все: і найстрашніше, і найсвітліше – до останньої краплі не переживемо день вчорашній. 

Померлим , народженим і ненародженим 1933–го присвячується ...

1 –й учень : Пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 рр.  присвячується!

2 – й учень : Літа 1933 від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, а ні моравиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав , скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, і дітей, і ще не народжених ...

Чи можливе ? Чи таке можливе?!

Чи колись повірить чоловік,

Щоб родючі українські ниви

Народили 33-й рік?

Ні труни, ні хрестів ...

Чорна сповідь моєї Вітчизни

І її затамований гнів.

Ведучий: Пекельні цифри та слова

                 У серце б’ють , неначе молот,

                Немов проклятий ожива

                 Рік 33. Голод...Голод..

Слайд : 28 листопада день вшанування загиблих у час голодомору     (пауза)

Ведучий : Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все : і життя людини, і життя країни.

Трагічна пам’ять про голодомор – то як чорний  колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо себе далеко не такими, якими б хотіли бачити. Але мусимо подивитися в цей колодязь чесно, нічого не приховуючи, аби очистити власні душі, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України. Штучне, насильницьке винищення людей

Слайд : 1933 – рік... Найчорніший в історії України. Навіть через роки страшно дивитись наахливу трагедію, яка розігралась на благословенній землі квітучого украхнського кра3 –й учень: Обдирали селян, наче липку

 Мав коня – то вже був з куркулів.

 Супротивних – в Сибір, там, крізь шибку

 Скільки глянеш , - дроти таборів.

 В таборах той, що землю леліяв.

 У буремні  відстояв грудьми.

„Вождь великий” всю тундру засіяв

 З України моєї кістьми

Учень : це було не стихійне лихо, а умисно підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки , заявив : „ Ми ,безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади „ Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору.

Історія свідчить!

Учень : Становище в країні було катастрофічним.

Ще в жовтні 1932 року партійно – державна верхівка прийняла холоднокровне рішення : вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича,  Молотова, Постишева викачали у селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насінневий

Історія свідчить!

Представники місцевої влади організували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію мішок зерна, а в разі непослуху позбавляти волі на 10 років . Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.

Звук посилюється, слайд : втрати населення – 4 млн. чол..( затримується надовго)

Ведучий: У люті сталінській страшній

                  Тінь смерті шастала по стінах,

                  Сім мільйонів ( Боже мій!) ...

                   Недолічила Україна.

Учень : Висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору в Україні у 1932 – 1933 рр:

Причини голодомору:

·         вивезення зерна з України із урожаю 1933р. до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів із числа членів ВКП (б), комсомольців, комнезамів;

·         колективізація

·         розкуркулювання

·         денаціоналізація

·         геноцид

Учень : Наслідки голодомору:

Внаслідок повного виснаження організму від голоду померло

• 12 мільйонів чоловік;
• Вивезено з України до Сибіру , на Урал, райони Крайньої Півночі - 3 млн. чоловік

Відповідальність: 

·         Головні ідеологи голодомору – Ленін, Сталін

·         Керівники: Каганович, Молотов.

·         Виконавці: Чубар, Косіор, Петровський.

Комісія вважає:

• Сталін та Комуністична партія намагались через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській нації;
•  злочини, здійснені під час голодомору в Україні , беззаперечно були злочинами проти людства.

Слайд – діаграма про генофонд українського народу

 Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний голодомором тридцять третього року.

Зяюче провалля утворилося на місці 33 року. Це провалля невідворотно повторювалося потім ще й ще – коли наставала пора народжувати своїх дітей тим дітям, яких давно вже забрала голодна смерть , і дітям цих ненароджених.

Ведучий :  Говорять свідки тих страшних подій

                       ( розповіді – спогади 3- 4 ) відео " Голодомор. Колос правди" 9.56-13.00

 Ведучий:  У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки – різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму , копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину ...

А на ранок -  помер чоловік.

І невтому, трудягу старого ,

Без хреста повели у той бік ...

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік.

У той рік і гілля , і коріння –

Все трощив буревій навкруги ...

І стоїть ще й тепер Україна ,

Як скорботна німа край могил.

Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на Землі. Але світ на розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

    Тож пом’янімо сьогодні великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

Хвилина мовчання

Ведучий :     Наш обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором, пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто не долюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути!

Тому сьогодні ми проводимо акцію „Забуттю не підлягає”

Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю людей

Запалення свічок на столі  відеокліп О. Білозір "Свіча" фоном

Учень : Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести,

Ніби зведені руки в небо...

Господи, нам прости, Господи, їм прости, -

Тим, що в муках пішли до тебе.

Дай їм хліба й води,

Вдосталь хліба й води,

Щоб забули страшні наруги.

Боже, не доведи,

Боже, не доведи,

Щоб той мор повторився вдруге.

Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести

По усій по моїй Україні,

А під них – за село –

Сім мільйонів лягло ,

А під ними – тіла їх тлінні.

Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести

Розмовляють і стогнуть , і плачуть

Господи, захисти,

Од лих усіх захисти

Нам славну праматір козачу.

Землю дай засівати,

Землю дай прикрашати

Словом, ділом своїм, душею

Бо нам жити не роки,

Бо нам жити віки

Милуватись й гордитися нею.

Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести,

Ніби зведені руки в небо...

Господи, нам прости, Господи, їм прости, -

Тим, що рано пішли до тебе.

О. Білозір "Свіча" фоном

Учень : Хай же пам’ять про всіх убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Ведучий : Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!          

О. Білозір "Свіча"відеокліп до кінця

Тема Голодомору широко представлена в мережі Інтернет. Найбільш корисними будуть такі сайти:
• http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/ - спеціальний розділ офіційного сайту Державного комітету архівів України
• http://www.golodomor.org.ua/ - спеціальний проект за підтримки Міжнародного фонду «Україна 3000»
Ці ресурси містять різноманітну інформацію - документи, свідчення очевидців, праці істориків та публіцистів, фотоматеріали тощо.

Дзвони Чорнобиля

Десятиліття -

Довше од віків

Скреса Дніпро

І повінню лякає

1 в зону птах

Прилетів із світів

Не в'є гніздо,

А пісню лиш сумну співає.

Бо так іще нікому не було

Упало чорне На зелені віти,

Цей птах своїм

Отруєним крилом.

Людські провини

Порозносить світом.

Ведучий 1    Вони познайомилися напередодні нового 1982 року, на новорічному вечорі у пожежному училищі. Тоді все грало вогнями. Бал нісся повз них у вихрі серпантину і вибухів конфетті. І виблиски курсантських пагонів випромінювалися веселими зайчиками на обличчях дівчат.

Ведуча 1 Володя сподобався Надії відразу. Тоді то він написав їй свій перший лист. Зразу ж після балу. Так розпочалася їх переписка. В листі він признався їй у коханні. Це було в січні.

А в лютому запропонував їй руку і серце.

Ведуча 2 Володя писав дуже часто. Писав про свою роботу на «атомній станції», про навчальні тренування пожежників, про свої стосунки з друзями.

Вальс з кінофільму „ Мій лагідний, ніжний звір."

Ведучий 1 „ Здрастуй, Надійко!

Величезний полум'яний тобі привіт! Я щасливий, що зустрів людину, якій можна розповісти про радості, турботи, знаючи, що вона все зрозуміє, все оцінить. Мені здається, що я знаю тебе давно, так буде завжди. Тому що не народився ще той суперник, який міг би стати на моєму шляху."

„ Як я хочу додому, в училище, адже Черкаси стали для мене другим домом. Зараз всі наші вже напевно поприїжджали із стажування. Зустрітись би. Повернутись би до тебе. Швидко закінчиться моє стажування на станції і я приїду. Але команди все нема, її нема. Так шкода до сліз шкода.

Але скоро ми будемо разом і як ми будемо жити покаже самий основний суддя, мірило всіх і всьому - Час."

Ведучий 2  „ Здрастуй, моя кохана наречена!

Я люблю одержувати твої листи. Ти за мене більш хвилюєшся, ніж за себе. Хіба так можна? Хіба може зі мною щось статись, тим більше, що я тепер не гашу пожежі, а готуюсь до змагань. А потім обіцяю, що я буду слухняним хлопчиком. Не хвилюйся.

Мене так радують твої фото і листи. Адже наші зустрічі були такими короткими і кожне прощання було ніби назавжди. Так не вистачає тебе. Яке щасливе життя буде у нас. Ти завжди живеш у моєму серці і ніколи його не покидаєш. Ти його друга половинка. Дякую за всі світлі хвилини наших зустрічей."

Ведучий 1 „ Здрастуй кохана дружино!

Від всього свого гарячого серця вітаю з дев'ятнадцятиріччям. Бажаю Тобі міцного кавказького здоров'я. Нехай плач і сльози минуть твій дім, забудуть про тебе назавжди. Як у нас в Чорнобилі красиво! Яка незвичайна природа. Навіть плакат повішено „ Ласкаво просимо до нас. Ми напоїмо вас ароматом квітів, запахом трав."

Ведуча 1 Коли Надія одержала диплом про закінчення музичного училища, вона приїхала, їм дали однокімнатну квартиру на околиці Прип'яті. Це було прекрасно.

Скоро у них народилась маленька донька Наталочка. Вони були дуже щасливі.

Вірш: „ Так ніхто не кохав „   В. Сосюри + відео

Ведуча 2  В ту страшну квітневу ніч начальником чергового пожежного караулу був лейтенант Володимир Правик. Він і 28 пожежників зупинили вогонь. Не випустили його на інші енергоблоки. Вони ціною власного життя зменшили ту страшну біду, що нависла над Україною.

Дзвони.

Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою

Землю прикрили собою

Як їх батьки на війні.

Не залишили пости

Мужньо стояли у герці.

Пам'ятник їм возвести

Треба у кожному серці.

У місячні ночі, у срібній імлі

Коли тільки зорі сіяють

Легеньким туманом на рідній землі,

Безсмертні їх душі витають.

Їм видно як води

Славутич несе,

Як села і міста повдягалися спати,

І страшно подумати, що все

Могло уже попелом стати.

Ведуча 1 Останній свій лист Володимир Правик написав своїй коханій дружині і маленькій донечці з Московської клініки.

Ведучий 1 „ Здрастуйте мої дорогі, хороші Надю і Наталочко!

Надійко! Ти читаєш цей лист і плачеш. Не треба, витри сльози. Все обійшлося добре. Ми ще до ста років доживемо. А донечка наша нас переросте в рази три. Я за вами дуже скучив. Закрию очі і бачу вас... Почуваю я себе добре.

На цьому буду закінчувати. Не хвилюйтесь, чекайте з перемогою. Надю, бережи Наталочку. Міцно обнімаю. Твій навіки Володя."

Ведуча 2 Один ще тільки раз побачились вони в Москві у клініці. Володя тримався мужньо. І все підганяв її.

Ведучий 1 - Ти Вже йди. Там же донечка. Вона плаче. Я дуже швидко повернуся. Я тобі обіцяю. Я буду жити.

Ведуча 1 Він гнав її від себе так як знав, що сам став пошкодженим реактором, який випромінює ці страшні рентгени.

Ведуча 2 Була Надя в шістнадцять - нареченою і стала у 20 - вдовою.

 На фоні Пісні: „аве Марія”

Я ж пам’яттю

Незгасною молюсь.

Десяток літ

Помічений смертями

І твердими словами

Не боюсь

За нас дерева

Хрестяться гілками.

За нас птахи страждають на Землі

Усе живуще безневинно гине.

Але, які

Для неба ще малі

Мої молитви.

Презентація – відео на фоні реквієму

Не летіть на

Прип'ять, журавлі

Вам не звити гнізд у тій сторонці.

Написала доля на землі

Мертва зона!

Обережно!

Там у воду не вмочіть пера,

Пролетіть, щоб лиха не торкнути

Гляньте вниз Чорнобиль умира

Від радіаційної отрути.

Опустіли села без людей

У журбі покинута криниця

Лиш у лісі сумно де-не-де

Одиноко квилить хвора птиця.

Там ніхто не кличе, не гука.

Не пала вогнем життя багаття

То ж чия безжалісна рука

На таку красу лягла прокляттям.

Пісня: „ Мої лелеки„ + презентація

Нам вручила вічність рідний край,

В чистих водах і ясному сонці

А тепер не сій і не збирай

Де не стань - плутоній, цезій, стронцій.

Все віддайте матері - Землі,

Не шкодуйте ні душі, ні тіла.

Щоб спокійно в  небі журавлі

Щовесни у рідний край летіли.

'Земля уже не стогне, а кричить.

Людина кожна думає і марить

І вірить у щасливе майбуття

Чому ми ж хрестимось як грім ударив?

Коли стає невиправним життя.

І хто зуміє втішити, забавить

З Чорнобиля і матір, і дитя

Чому ж ми хрестимось як грім ударив?

Коли назад немає вороття.

Як рідну матір бережіть природу.

У кожного хай совість не мовчить.

У відчаї судьба людського роду,

Земля уже не стогне, а кричить.

Біль Чорнобиля з роками не зникає

Жорстока ноче,

О, яка ти довга!

В тобі, як крик і мука,

Вість одна...

Не із сторінок стародавніх літописів і не з легенд та переказів увірва­лось у наше життя це лячне і моторошне слово... Чорнобиль. Слово це ста­ло символом горя і страждань покинутих домівок, розорених гнізд, здича­вілих звірів. Важким колесом «прокотилась» Україною аварія на Чорно­бильській атомній електростанції.

Чорнобиль - невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Ве­сною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Вліт­ку тут полюбляли відпочивати кияни, їхали сюди відусюди, щоб набратися здоров'я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місце­вих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983-й рік стали до ладу чотири енергоблоки. При­ступили до будівництва п'ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції вини­кло місто. Його назвали Прип'ять - за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалося. Відкривалися школи, дитячі садки, лікарні, магазини. Це було місто-сад. Які широкі вулиці. А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка.

Ніщо не віщувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню. Саме в таку з ночей, 26 кві­тня 1986 року о 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурбот­ним сном, над четвертим реактором Чорнобильської електростанції неспо­дівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву.

(Звучить тривожна музика, яка переходить у дзвін.)

Ведуча. Жилось легковажно, жилось безбережно,

             Та вибух дістав нас - пожежа!

             Сади очманіло квітують, бентежно,

              А в дзвонах вітрів – пожежа!

Ведучий.. Із бідою невідворотною

Знов приходить Чорнобиля день,

                   Тільки пам'ять не стала короткою,

                    Бо розплата байдужих знайде.

Ведуча. Пам'ять болем людським наповнена,

              Час з тремтінням вперед іде,

ДЗВОНЯТЬ ЧОРНІ ДЗВОНИ ЧОРНОБИЛЯ,

                  Входять в душі, серця людей.                                

(Із запаленими в руках свічками з двох сторін виходять дівчата в

білих платтях і чорних шарфах).

Ведучий. Свічка Поминальна і свічка Надії.

26 квітня полум'я їхнє в кожному нашому домі

зіллється в одне полум'я- Віри!

                             (Дівчата стають клином журавлів.)

Ведучий. Найпершим, у кого зупинилося на мить серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його товариш - Володимир Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого й опроміненого, винесли на руках пожежники й лікарі, і він устиг ще простогнати: "Там... Вал ера..." Утратив свідомість. Більше вона до нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі.

Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою, і пам'яттю...

Ведучий. Вертались в Україну журавлі,   ( на фоні музики)

Уже й перелетіли Чорне море,

Старого місця на старій землі

Поміж боліт уже шукають зором,

Аж Прип'ять, прип'ята до землі,-

Урвалась дибки й рунула угору,

І вдарив грім, не з неба — із землі!

І першими упали журавлі,

В стовпах огню вони губили крила

І падали безкрилі...                                          

Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожеж­ні ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Віктора Кибенка.

Вони ринули у вируюче полум'я - у смерте­льну радіацію не за наказом командира, а за наказом совісті, рятувати стан­цію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.

Вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик № 3, за яким усі пожежні машини Київської облас­ті негайно вирушили до Прип'яті. На допомогу примчав і начальник поже­жної частини майор Л. Теля німко». З неймовірним тріском палала величезна гребля покриття над машинним залом і допоміжним корпусом. Кипля­чий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався у шкіру.

 Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю. Ось так тієї тра­гічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки стан­цію, а й Європу. Шість із них загинули майже відразу.

О 4 год 50 хв пожежу було локалізовано. Опромінених пожежників відвезли у Москву. Московські лікарі з допомогою американського лікаря доктора Гейла провели операції з пересадки кісткового мозку. Але й це не допомогло. За 20 кілометрів від Москви на Митинському цвинтарі похова­но 33 українці. Скромні плити з червоними зірками будуть нагадувати нам і майбутнім поколінням імена Правика, Ігнатенка, Кибенка, Титенка, Тищури... Вічна слава героям!

                        Лейтенанти - хлопці непохитні,

Молоде вогненне покоління,

Ви, як пам'ять у .тривожнім світі,

Роду незнищенного коріння.

Лейтенанти - мужність і звитяга,

 Від землі ви набирали сили..

 Ще далеко десь до саркофага,

Та вогонь життям ви зупинили.

У Прип'яті одразу після аварії запанувала обстановка таємничості, навіть відповідні працівники не знали дійсних рівнів радіації протягом двох днів. Тому і діти в 30-кілометровій зоні цілу добу до евакуації бігали на­дворі. Невже не можна було застерегти їх?! Очевидно тому, що прагнення будь-якою ціною створити картину загального добробуту, радощів і успіху приглушило в той час у багатьох керівників і голос сумління, і веління професійного і громадського обов'язку.

27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип'яті. За дві години її було закінчено. А в місті проживало 50 тисяч жите­лів. 29-го почалася евакуація з тридцятикілометрової зони. У ті дні різко під­вищився радіаційний фон і в Києві. На жаль, про це повідомили не відразу. Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 числа почалася евакуація дітей з Києва.

Ведучий. Україно моя, що з тобою, скажи?

 Я дивлюсь в твої очі, до болю сумні.

 У гаю соловей дзвінко так не співа.

 І в Дніпрі чом тече каламутна вода?

Ведуча. Україно моя, що з тобою, скажи ?

 Білим цвітом шумлять сиротливо сади.

Дощ кислотний марнить в полі квіти живі,

 І зневірені люди молять Бога в душі.

 Україно моя, що з тобою, скажи?

Так, аж на десятий день було вирішено розсекретити аварію на ЧАЕС. Та про масштаби біди ніхто не говорив. Йшлося, як про звичайну аварію, про те, що не треба відчиняти вікон і дверей, не перебувати довго на вулиці.

Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову бу­де повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою хворобою. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію. На за­бруднених територіях нині проживає близько 2 млн. осіб. Змертвіло багато водоймищ, непридатною для вживання стала в них вода.

Нині в Україні склалася важка демографічна ситуація. Смертність на­селення перевищує народжуваність. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань у людей. Настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє нації.

Наше покоління розуміє, що не земна куля належить нам, а ми належимо їй. І нам потрібно передати майбутнім поколінням чисту планету. Тому зусилля всіх держав повинні бути зосереджені на знищенні ядерної зброї, на тому, щоб довести до міні­муму ризик від використання ядерної енергії.

Минуть десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Кажуть, час лікує, затягує рани. Неправда. Нічого він не лікує. Просто біль відходить кудись глибоко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди від цього не дінешся.

Якщо ти віриш у майбутнє,

 В його прийдешність, у життя,

Дзвони у дзвони, кричи людям,

 Бо більш не буде вороття.

 Віддай забуту свіжість травам,

 Відмий від бруду всі хмарки,

Відреставруй нам синє небо

І дощ крізь сито проціди.

 Хай ожива вода Дніпрова,

 Правічні височать дуби,

 І хай полин, трава-чорнобиль

 Не стане іменем біди.

ДЗВОНЯТЬ ЧОРНІ ДЗВОНИ ЧОРНОБИЛЯ

                                             

(Із запаленими в руках свічками з двох сторін виходять дівчата в

білих платтях і чорних шарфах).

Ведучий. Свічка Поминальна і свічка Надії.

26 квітня полум'я їхнє в кожному нашому домі

зіллється в одне полум'я- Віри!

                             (Дівчата стають клином журавлів.)

Ведучий. Найпершим, у кого зупинилося на мить серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його товариш - Володимир Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого й опроміненого, винесли на руках пожежники й лікарі, і він устиг ще простогнати: "Там... Вал ера..." Утратив свідомість. Більше вона до нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі.

Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою, і пам'яттю...

Ведучий. Вертались в Україну журавлі,   ( на фоні музики)

Уже й перелетіли Чорне море,

Старого місця на старій землі

Поміж боліт уже шукають зором,

Аж Прип'ять, прип'ята до землі,-

Урвалась дибки й рунула угору,

І вдарив грім, не з неба — із землі!

І першими упали журавлі,

В стовпах огню вони губили крила

І падали безкрилі...                                          

Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожеж­ні ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Віктора Кибенка.

Вони ринули у вируюче полум'я - у смерте­льну радіацію не за наказом командира, а за наказом совісті, рятувати стан­цію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.

Вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик № 3, за яким усі пожежні машини Київської облас­ті негайно вирушили до Прип'яті. На допомогу примчав і начальник поже­жної частини майор Л. Теля німко». З неймовірним тріском палала величезна гребля покриття над машинним залом і допоміжним корпусом. Кипля­чий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався у шкіру.

 Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю. Ось так тієї тра­гічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки стан­цію, а й Європу. Шість із них загинули майже відразу.

О 4 год 50 хв пожежу було локалізовано. Опромінених пожежників відвезли у Москву. Московські лікарі з допомогою американського лікаря доктора Гейла провели операції з пересадки кісткового мозку. Але й це не допомогло. За 20 кілометрів від Москви на Митинському цвинтарі похова­но 33 українці. Скромні плити з червоними зірками будуть нагадувати нам і майбутнім поколінням імена Правика, Ігнатенка, Кибенка, Титенка, Тищури... Вічна слава героям!

                        Лейтенанти - хлопці непохитні,

Молоде вогненне покоління,

Ви, як пам'ять у .тривожнім світі,

Роду незнищенного коріння.

Лейтенанти - мужність і звитяга,

 Від землі ви набирали сили..

 Ще далеко десь до саркофага,

Та вогонь життям ви зупинили.

У Прип'яті одразу після аварії запанувала обстановка таємничості, навіть відповідні працівники не знали дійсних рівнів радіації протягом двох днів. Тому і діти в 30-кілометровій зоні цілу добу до евакуації бігали на­дворі. Невже не можна було застерегти їх?! Очевидно тому, що прагнення будь-якою ціною створити картину загального добробуту, радощів і успіху приглушило в той час у багатьох керівників і голос сумління, і веління професійного і громадського обов'язку.

27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип'яті. За дві години її було закінчено. А в місті проживало 50 тисяч жите­лів. 29-го почалася евакуація з тридцятикілометрової зони. У ті дні різко під­вищився радіаційний фон і в Києві. На жаль, про це повідомили не відразу. Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 числа почалася евакуація дітей з Києва.

Ведучий. Україно моя, що з тобою, скажи?

 Я дивлюсь в твої очі, до болю сумні.

 У гаю соловей дзвінко так не співа.

 І в Дніпрі чом тече каламутна вода?

Ведуча. Україно моя, що з тобою, скажи ?

 Білим цвітом шумлять сиротливо сади.

Дощ кислотний марнить в полі квіти живі,

 І зневірені люди молять Бога в душі.

 Україно моя, що з тобою, скажи?

Так, аж на десятий день було вирішено розсекретити аварію на ЧАЕС. Та про масштаби біди ніхто не говорив. Йшлося, як про звичайну аварію, про те, що не треба відчиняти вікон і дверей, не перебувати довго на вулиці.

Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову бу­де повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою хворобою. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію. На за­бруднених територіях нині проживає близько 2 млн. осіб. Змертвіло багато водоймищ, непридатною для вживання стала в них вода.

Нині в Україні склалася важка демографічна ситуація. Смертність на­селення перевищує народжуваність. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань у людей. Настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє нації.

Наше покоління розуміє, що не земна куля належить нам, а ми належимо їй. І нам потрібно передати майбутнім поколінням чисту планету. Тому зусилля всіх держав повинні бути зосереджені на знищенні ядерної зброї, на тому, щоб довести до міні­муму ризик від використання ядерної енергії.

Минуть десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Кажуть, час лікує, затягує рани. Неправда. Нічого він не лікує. Просто біль відходить кудись глибоко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди від цього не дінешся.

Якщо ти віриш у майбутнє,

 В його прийдешність, у життя,

Дзвони у дзвони, кричи людям,

 Бо більш не буде вороття.

 Віддай забуту свіжість травам,

 Відмий від бруду всі хмарки,

Відреставруй нам синє небо

І дощ крізь сито проціди.

 Хай ожива вода Дніпрова,

 Правічні височать дуби,

 І хай полин, трава-чорнобиль

 Не стане іменем біди.

Сценарій лінійки до Дня вшанування жертв 

голодомору в Україні

Голодомор, ой, як це страшно,
Це помирали люди із села.
Все це було на Східній Україні,
Де влада будувала нове їм життя.
І люди вступали у їхні колгоспи,
А хто не вступив – виганяли із сіл,
В Сибір, до Уралу, геть на чужину,
Назавжди покинувши рідну Вкраїну.
Там люди гинули в нужді і злиднях
Мільйони із них не вернулись назад.
Ті люди страждали, ті люди вмирали:
І мати, і батько, і донька, і брат.
Чимало років минуло, відтоді
Та біль той не вщухне, і рани болять
Про це не забудьмо!
Про це пам’ятаймо!
Ми мусимо всі ті часи пам’ятать!

1 Ведучий. Шановні друзі! Сьогодні ми зібралися в цій залі для того, щоб увіковічнити пам’ять по тих, хто прийняв мученицьку смерть 80 років тому – в 1932–1933 роках

У цей час учні-читці проходять до своїх місць за столом, на якому розламана хлібина, поруч – кетяг калини, гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів, перев’язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику. Лунає музика („Реквієм”

В.-А. Моцарта). Упродовж композиції вона лунатиме то тихіше, то гучніше.
Перший ведучий під звуки музики підходить до столу і запалює свічку.

2 Ведучий.  Літа 7441 від сотворення світу (літа 1933 від Різва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів.

1 Ведучий. Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля – перевернутися – від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі совами тривогами і надіями. Ми — єдині спадкоємці всього, що було.
То ж пом’янемо хоч сьогодні, із запізненням у декілька довгих десятиліть мовчання тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.                               

Хвилина мовчання. Звучить музика.                                                                                                                            

2 Ведучий. Радянський уряд, яким керував Йосиф Сталін, вимагав від робочих все більше хліба, м’яса, молока. Бідні селяни перебивались з хліба на картоплю, але згодом і цього не стало. Люди ховали картоплю, зерно в ями, де тільки можна, та нічого не втаїли від ока збирача. Одного разу збирачі знайшли трішки картоплі в погребі однієї сім’ї. Ті якраз обідали. Збирач побачив у трьохлітньої малечі картоплинку, відібрав її, розтоптав ногою. Дитя заплакало і лишилося голодним. Ось яке страшне лихо – цей голодомор.
                                                                       1

Не звільняється пам’ять     Відлунює знову роками
Я зітхну. Запалю обгорілу свічу
Помічаю. Не замки-твердині, а храми
Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.
Піднялись. Озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам’яної гори.
Надійшли. Придивляюсь:   „Вкраїна. ХХ століття”.
І не рік, а криваве клеймо „33”.
Рік 33-й. Клятий холодний,
З голоду пухне село.
Вже чиясь мати встати не годна:
– Смерть опустила крило.      Була весна, був 33-й рік.
Оракули, і ті чомусь замовкли.
Хоча б десь блимнула нічна сова,
Судомних днів стражденна оркестровка.
Зникала новороджена трава.

1 Ведучий.     Хоч якою очевидною була зумисність голоду 1932–1933 років, правду про нього більшовики ретельно приховувати. За часів, коли Україна входила до складу СРСР, тоді було почути бодай слово про найбільшу з несправдливостей, заподіяних нашому народові за всю історію. Застрашені українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоби вберегти себе і свої сім’ї. Та забути жахи голодомору люди не могли. Спогади сотень очевидців оприлюднені тільки зараз, коли Україна здобула незалежність.

Все таємне стає колись явним.
Як би вже і куди не ховав!
Тую істину знають спрадавна
Архіваріуси всіх держав.
Та і як заховати той голод?!
Не поміститься в жоден архів.
Він тече через страдницький жолоб.
І ні дна в нього, не берегів.
Та і як заглушити той стогін?
Його, врешті, почув цілий світ.
Ні зрівняння, і ні аналогій.
Втаємничений весь небозвід.                                                                   
Не забути ні болю, ні гніву.
Чоловіче, собі помолись!
Що таємні посли і архіви?!     Час усе проявляє колись.

2 Ведучий. Ось якими були висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору  в Україні в 1932–1933 роках

1Ведучий. 1. Причини голодомору:
а) вивезення з України урожаю 1932 року до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів з числа членів ВКП(б), комсомольців, комнезамівців і уповноважених з Росії;
б) колективізація;       в) розкуркулювання;    г) денаціоналізація;   д) геноцид.
2

2 Ведучий.   2. Наслідки голодомору:
а) внаслідок повного виснаження організму від глоду вмерло 12 мільйонів чоловік;
б) вивезено з Україні до Сибіру, на Урал, райони Крайньої Півночі 3 млн осіб;      
в) щохвилини помирало 17 людей, а щодоби – 25 тисяч.
1 Ведучий. 3. Відповідальність:
а) головні ідеологи голодомору: Ленін, Сталін;
б) керівники: Каганович, Молотов;
в) виконавці: Баліцький, Чубар, Косіор, Петровський, Постишев.
2 Ведучий.  4. Комісія вважає:
а) Сталін та ВКП(б) намагались через голод  нанести смертельний удар по Україні, по українській нації;
б) злочини, здійснені під час голодомору в Україні беззаперечно були злочином проти людства.
1  Ведучий. Нині кажуть, що село постаріло. А це ж прямий наслідок голодомору, матеріальний відгомін ненароджених поколінь. Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний голодомором 1932–1933 років.
2 Ведучий. Що ж забрали з собою в могили ті 12 мільйонів великомучеників голодного року? Не тільки те, що вони самі могли створити на цьому світі, а й те, чого вони так і не передали нащадкам. Зяюче провалля утворилося на місці 1933 року в демографічній структурі населення України. Це провалля невідворотно повторювалося потім ще й ще – коли наставала пора народжувати своїх дітей тим дітям, яких давно вже забрала голодна смерть і дітям цих ненароджених.

1 Ведучий. А пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя  справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг поколінь. Українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано такого удару, якого ще не знав ні він, ні весь цивілізований світ.

2 Ведучий. Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю людей.

1 Ведучий. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну дорогу своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.                                         

«Україно – ти моя молитва»

(сценарій літературно-музичної композиції присвяченої Соборності України)

Ведучий. 22 січня 1919 року на Софіївській площі, біля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому, в присутності десятків тисяч киян лідери УНР і повноважна делегація ЗУНР заявили про свій непохитний намір збудувати єдину соборну Українську Державу.

Ведуча. Саме 22 січня 1919 року відбулося урочисте святкування об’єднання УНР та  ЗУНР. Ця дата збігалась з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостійною, незалежною державою. Отже, сьогодні день подвійного всенародного свята – Незалежності й Соборності.

Ведучий. «Однині воєдино вливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина та Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна...

Ведуча. ...Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина, незалежна Українська Республіка »

Ведучий. Україно! Одне тільки слово і ми поринаємо в світи сивої, мов життя, історії і барвінкової юності, у світи трагедійного епосу і поетичного відродження, у світи героїчних діянь і глибинної краси.

Ведуча. Україно! Про тебе сиві кобзарі співали, що вивела діток на битій дорозі. Так! На битих шляхах шукали долю твої волелюбні діти.

(Виходить дівчина в чорному одязі із запаленою свічкою.)

 Перша дівчина. Яскравим світлом віра нам палала.

І десять заповідей в душі нам дала.

Та чорна сила храми зруйнувала,

Так перша свічка, мов сльоза, стекла.

(загашує свічку і стає спиною до глядацького залу,

входить друга дівчина в чорному одязі із запаленою свічкою)

Друга дівчина. Жорстокий меч кривавого терору,

Вбивав, ганьбив і голодом морив,

Колючим дротом оповив довкола

І другу свічку в морок опустив.

 Третя дівчина. Зневірився народ в свої духовні сили,

Покірний тільки лезові меча

Що стер з очей стрілецькії могили,

І третя згасла пам’яті свіча.

(Звучать урочисті акорди)

Четверта дівчина (в світлому одязі)

Неправда! Пам’ять знову відродилась,

Прийшла із остогидлого життя,

Щоб свічкою новою запалала

Душа, зірвавши пута забуття.

В молитвах всіх героїв пригадаю,

Живою буду в Бога щедрості просити.

Воскресне дух, я всіх вас закликаю,

Людської пам’яті знов свічку запалити.

(Дівчата запалюють свої свічки в цієї дівчини.)

(Гімн. Хвилина мовчання)

Ведучий

Велична і свята ти, Мати-Україно,

Лише тобі карать нас, чи судить.

Ведуча.

Нам берегти тебе Соборну і єдину,

Історії твоєї славу відродить.

Ведучий.

Коли життя знов набирає сили,

У всі свята нехай вона палає.

Ведуча.

І безіменні ті стрілецькії могили

Хай вдячна пам’ять наша звеличає.

Ведучий.

Під синім небом України

Зазолотилися жита

У чулім серці воєдино

З’єдналася палітра та.

 Ведуча.

Бо це дано нам споконвіку-

Душею, що не любить крику,

Єднати землю й небеса.

(Виходить дівчинка.)

 Україно! Мій духмяний дивоцвіт,

Голубінь над чистим золотом колосся.

Через терни йшла до волі стільки літ,

І настав той світлий день, коли збулося!!!

День Соборності України!

Любі друзі, пам’ятайте цю дату, шануйте рідну Матінку-Вкраїну та її волелюбний народ.

(До неї підходять ведучі)

Ведучий.

Українцям ми бажаєм

Василя й Михайла віншувати,

А на Купала папороть шукати,

Дарунків від святого Миколая,

Як у дитинстві, дочекатись.

Ведуча.

Великдень і Різдво зустріти,

І яблука святить на Спаса,

Щей на Андрія ворожити,

Зелених свят зродить окрасу.

Ведучий.

Обжинки хлібом зустрічати,

Вільху забуту відродити,

Колядувати й засівати

Щоб довгий вік на Україні жити.

(Звучить пісня про Україну)

                  Голодомор 1932-1933 рр. в Україні

Мета: розкрити причини та трагічні наслідки голодомору в Україні. Вшанувати пам'ять безвинних жертв сталінсько­го геноциду.

Обладнання: чорний одяг учасників заходу; букет червоних гвоздик, перев'язаних чорними стрічками; запалені свіч­ки на столах; фотознімки 1932-1933 років; музичні записи «Вічна пам'ять», «Реквієм» Моцарта (1-ша частина); порт­рети Й. В. Сталіна та Т. Г. Шевченка; слайдова презентація.

Хід заходу

Учитель. Наша літературно-музична композиція присвячена пам'яті про голодомор 1933 р. Друзі, звер­німо увагу на дошку. Перед вами портрети двох людей. Назвіть їх, будь ласка.

Учень. На портретах зображено Т.Г.Шевченка і Й.В. Сталіна.

Учитель. А що ви знаєте про Сталіна?

Учень. Сталін — генеральний секретар ЦК КПРС, керував Радянським Союзом з 1924-го до 1953 року. На XX з'їзді партії в 1956 р. було розвінчано культ особи Сталіна. В історію нашого народу він увійшов як тиран, деспот, який закатував мільйони чесних, ні в чому не винних людей.

Учитель. А що ви скажете про Т. Г. Шевченка?

Учениця. Т. Г. Шевченко — український поет-демократ, поет-борець, прекрасний художник, основопо­ложник нової української культури. Його життя — це боротьба за справедливість, щастя багатостраждально­го українського народу, сподівання на світліше прий­дешнє.

Учитель. А тепер звернімо увагу на слова, написані під портретами цих двох людей. Вони належать людям, добре відомим в історії. Геніальний поет-гуманіст Т. Шевченко правдиво розкривав усю трагічність людсь­кого життя за кріпацтва. Проте ці слова виявилися про­рочими і для наших часів.

У «розквіті» так званого соціалістичного будівниц­тва тиран Сталін проголосив це фальшиве гасло тоді, коли привід голоду вже навис над Україною. Багато­страждальна історія нашого народу. Ми ніколи не по­винні забувати чорних її сторінок. На цю зустріч ми прийшли зі свічками, як до храму Божого. Хай же клас сьогодні стане храмом духовності, храмом пам'яті. (Учні запалюють свічки.)

Учитель. Жахливо навіть через сімдесят п'ять років ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українсь­кого краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932 р. Пухли старі й малі, вмирали родинами й селами. Смерть чекала на шляхах, городах, у хатах.

Учениця. Україну називали житницею, але, грабую­чи її по-хижацькому, не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як шевченкова наймичка. Хоча й сильна духом.

У 1932 р. погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив. Тому зовсім немає підстав списувати на погоду ті чорні діла, що їх творила канцелярія Лазаря Кагановича. Вродив хліб і, як завжди, його не полінува­лися зібрати. Українці — люди працьовиті. Наш ратай не давав приводу називатися ледащим!

Околгоспненому селянинові формально належало все, але фактично — він перестав належати самому собі. Пропаганда галасувала на всі усюди, що земля належить колгоспникові, а в дійсності все було навпаки: колгосп­ники стали належати землі. Тривало це від сталінської холоднечі і до хрущовської відлиги, коли генеральний секретар повів лінію на те, щоб видати колгоспникам паспорти, але забрати в них корів. Отож і почали селяни тікати в міста, а села знелюдніли.

Учень. Тодішні економісти не надали цьому фактові серйозного значення, бо вимальовувалася райдужна пер­спектива: М. С. Хрущов авторитетно заявив, що у 80-х роках ми прийдемо до комунізму. Одначе прийшли ми до порожніх прилавків. І тепер є над чим замислитися.

Чому в людей пропала любов до землі? Чому на змі­ну колишнім хазяям прийшло покоління безгосподар­ників? Щоб розібратися у цих проблемах, необхідно озирнутися в минуле, адже звідти починаються усі наші біди.

1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав тоді на долю народу, що населяв одну з най родючіших, найблагодатніших земель.

Перша учениця (читає вірш М. Будлянського «Весна»).

Цей сніг, як сон, прийшов — розтане.

З димить і хмару перейде... Весна.

Село лежить в тумані.

Голодний рік, голодний день.

Іде — не йде, повзе по мертвих,

Й хвалити Бога — хоч повезе.

Весняний дух живий — нестерпний

До сонця зводить все живе.

Й воно і молиться, і плаче,

Й радіє сонцю і воді.

Якби він знав, коли б побачив —

Сини ростуть на лободі.

Сини Радянської держави!

Та знає вождь, усе він зна...

У вус всміхається лукаво:

В Москві весна. Його весна!

Друга учениця (продовжує).

         В селі весна повзе на ліктях,

           Повзе по мертвих і живих.

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає зі стріх.

І п'ють опухлими вустами

                                                             Оту живицю молоду.

                                                                Їм жать і жить , та над полями

                                    Знов ворон каркає біду.

Забрали тих, хто із комори

Пашню останню вимітав,

Хто ще активним був учора, —

Сьогодні ворогом ставав!

Голодний рік. Жорстокий світе.

Дай хоч надію для живих.

Весна. І сонце ловлять діти,

Що дзвінко скапує зі стріх.

(На дошку проектуються фотографії тих часів.)

 Учитель. У 1933 р. був не голод, а зумисне підготов­лений голодомор. На січневому (1933 р.) Пленумі ЦК Сталін заявив: «Ми, безперечно, досягли того, що ма­теріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги Радянської влади».

Але становище в країні було катастрофічне. Ще в жовтні 1932 р. партійно-державна верхівка ухвалила: конфіскувати всі запаси зерна. За кілька місяців над­звичайні комісії під керівництвом Кагановича, Моло­това, Постишева викачали з усіх сіл усі фонди. Усюди снували спеціальні бригади, які викликали по одному господарю, вимагаючи негайно відвезти на станцію мі­шок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За не здачу зерна позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки. Конфісковувалися усі запаси їжі.

Учениця. Наприкінці зими 1933 р. голод в Україні набув нечуваних розмірів. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Але сільським жите­лям нічого не продавали. Дороги, що вели до міста, були блоковані. Усе ж тисячі селян пробиралися, туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали просто на вулицях. До­ведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней і людей.

Учень. На призьбах, у садах то тут, то там — мертвяки, де­хто ще ворушився. І така тиша над селом — наче людей ніде немає, ніби вимер увесь світ... Вимирали сім'ї в се­лах, і нікому було ховати. Ні кішки не видно, ні собаки. Села спорожніли.

Учениця. Скільки пухлих дітей та й дорослих чорни­ми тінями ходили вулицями села, по всяких звалищах у пошуках чогось їстівного — і падали на землю мертви­ми. Багато дітей на березі річки у відрах, казанках вари­ли черепашки, різні молюски, щоб утамувати голод, їли щавель, лободу, видирали гнізда птахів, незважаючи на загрозу ув'язнення, зривали на полях недозрілі колос­ки, виминали зернята й жували їх посинілими ротами.

Учитель. У селах навесні 1933 р. почалося людоїдс­тво. Зареєстровано 10 тис. судів над людоїдами.

Учитель. Один з керівників партійно-державного керівництва України Р. Я. Терехов зустрівся зі Сталіним і розповів йому про голод в Україні. Сталін же його не вислухав до кінця, різко обірвав з гнівом: «Нам говори­ли, що ви, товаришу Терехов, добрий оратор. Виявляєть­ся, що ви добрий оповідач — вигадали таку казку про го­лод, думаєте нас залякати, але — не вийде! Чи не краще вам залишити пост секретаря обкому й піти працювати до спілки письменників — будете казки писати, а дурні будуть читати». Терехову пощастило: заступництво за голодуючих селян коштувало йому тільки посади. Неза­баром його відкликали у Москву. Сталін чудово знав, що в країні голод, але на той час заборонялося говорити усім про це, ніби його й не було. Школярі тоді декламували:

Зустрічають діти дружно

Щастя — Новий рік!

Вільно нам співать, радіти

В сталінський наш вік!

Що то був за сталінський вік — люди сповна оцінили набагато пізніше.

Учень. Ось як про ті часи свідчив канадський експерт по пшениці Е. Керне: «16 червня прибув я з Москви у Київ. На кожній станції натовп — від десятка до кількох сотень — обірвані, голодні селяни, деякі жебрачать хліб, багато з них чекають квитків, але даремно, вилазять на приступки вагонів — всі брудні, нещасні, без сліду пос­мішки.»

Учениця. Тиждень терпів я від голоду муки,

Плакав, ходив, простягаючи руки.

Врешті й ходити уже я не зміг, ледве дійшов, упав на поріг.

                 Встав би, підвівся, та зрадили сили,

Плакали діти, баби голосили.

Федір, мій син, на лежанці лежав, звісно, каліка, терпів і мовчав.

Вранці на другий день — зирк! Аж у руки

Хтось мені суне кавалок макухи.

Хто це? Це ти, мій сусіде Петро?

Бог хай віддячить тобі за добро!

Слина пішла. Затрусилися руки.

Боженьку милий. Кавалок макухи!

Де ти! Пішов вже. Аж нагло онук

Вихопив в мене кавалок із рук.

Хотів я схопити, побігти, догнати,

Вирвати з рота! Навколішки стати...

Вже я підводжусь і падаю знов...

Впав непритомний... Прокинувся — кров...

Мабуть, забився... Вже близько до краю

Крутиться все навкруги... Умираю.

В кого спитати б, чи з'їв хоч онук?

Може і в нього хтось вирвав із рук?

Учитель.  Голод охоплював  територію  з  населен­ням 60 млн. чоловік, а число жертв досягло 7,5 мільйо­на.

Учитель. У пам'яті народу й нині живе прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі крово­точать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю. Не всі очевидці голодомору мають сміливість і силу розказати сьогодні правду. А треба розповідати, щоб ми знали! Щоб більше таке ніколи не повторилось. Як ніде, може, стогне земля українська від кісток, похо­ваних без трун у спільних могилах, від зойків закопаних напівживих. Жоден убивця не повинен знайти місця ні на цьому світі, ні на тому.

Учитель. Діти, давайте хвилиною мовчання вшанує­мо пам'ять жертв сталінського голодомору, який забрав життя мільйонів людей.

               (Звучить запис «Вічна пам'ять».)  Хвилина мовчання

 Учитель. Тепер зводяться пам’ятники  жертвам голодомору, щоб ми не забували про ті страшні події і в майбутньому цього більше не повторилося. Переважна більшість цих пам’ятників мають форму хрестів - як символ розп'яття українського  народу.   Невисокий  Хрест,   а  здається, дістає неба, вічності і самого Бога. За одвічним народним приписом не відспівані, не поховані по-людськи душі усопших не впокояться, доки світ. І важко стукатимуть у серця живих, доки світ. Отож маємо спокутувати вину свою безневинну — і відспівати їх, і вчинити їм мирську, а для віруючих — за їхніми звичаями — панахиду.

З усіх усюд, з усіх світів приходять до цих скорботних місць старі й малі і прилучають де­щицю своєї землі на вічну пам'ять і супокій загиблих, в ім'я живих на цій планеті.

(Звучить «Реквієм» Моцарта.) 

Лінійка до Дня Перемоги

Ведучий.

Щороку в травні ми відзначаємо День Пере­моги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941—1945 рр. Не щезне з пам'яті людської, не йде в забуття великий подвиг нашого народу — його битва, його перемога над фашистами. Хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших. (Звучить мелодія «Степом, степом...».)

Читець 1.

Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів...

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

І доки є пам'ять в людей і живуть матері,

Доти й сини, що спіткнулись об кулі живуть.

Вони не повернулися з війни,

Мені привиділось,

Немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів.

(Звучить мелодія «Журавлі»)

На фоні мелодії:

1. Минають роки, відлітають у вічність. Минуло стільки років відколи замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов на нашу землю мир довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною людського життя. Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам'ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя. Кожен із нас поділяє думку, втілену в словах: "Ніхто не забутий, ніщо не забуто".

2. Роки ... Скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам'яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за незалежність нашої Вітчизни. Не забули своїх героїв-воїнів і паші односельці. Золотими літерами вписані їх прізви­ща та імена в книзі "Вічної слали", їх імена викарбувані на братській моги­лі. Над нею височить пам'ятник молодому солдату, який оберігає вічний сон своїх побратимів.

3.

Несуть вінки до братської могили,

Несуть весну, любов свою несуть.

Задумався солдат закам'янілий,

Як і тоді, йдучи в далеку путь.

Узяв на руки хлопчика, а мати ...

                       До неба заломила тугу рук.

Сини мої, солдатики, солдати...

Димить дорога, тільки стогне брук.

І падають на дим пекучі сльози,

А там за димом — площа далини.

Ковтає за обозами обози,

Дожовуючи полум'я війни.

4.Нажерлася, аж в горлі чорно стало,

 І скорчилась, мов свастика-хрести.

Мого народу лихо не приспало,

Він травень засвітив на всі світи.

Спинилась біля братської могили,

Ось тут вона шука руками: «Де?»

І руки, ніби чайки, затремтіли,

І камінь пригортає  до грудей.

Стоїть солдат па сивому граніті,

А серце б’ється  полум'ям зорі.

 Війна ще не скінчилася на світі,

 Коли  ще й досі плачуть матері.

5.Страшні сліди  залишила війна. Тільки на території України

в руїни і згарища було перетворено 114 міст і 28 тис. сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами. 1418 днів і ночей ішли наші воїни вогняними дорогами війни. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття.

6.                 Вже весни не вперше травою покрили

Відмітки війни, навіть цятки малі.
Десь при дорозі, у розмай-траві.
Могил отих не обминай ніколи.
Поховані у них — для нас живі.
У пам'ять обпалену біль заповза.
Воєнні могили, високі могили,
Воєнні могили, високі могили,
Сховавши клопоти людські і сили.
Сьогодні треба поклонитись низько
Усім, усім, хто не прийшов з війни.
З кожним роком рідшають їхні ряди, все менше на землі залишається оче­видців цієї страшної війни.
Тамуючи біль в колосках.
Мати посивіла,
Колоски видзвонюють налиті.
Ми за те, щоб мир був на землі
Для усіх малят на цілім світі!
Сонце лагідно сія,
Високих успіхів доб'юся.

Лиш братські могили, лиш братські могили

 Болять не стихаючи рідній землі.

7.                                                                                    Розкидані вони у чистім полі,

8.                                                                                    Когось не діждались, хто рідний і милий,

Завжди біля вас материнська сльоза.

9.                 Ота сльоза ніколи не зітреться,

 Що в правді нашій і чужій вині ...

Лишила Батьківщина біля серця

Своїх сипів, загиблих на війні.

10.               Сльоза зорі стоїть над обеліском,

11. Дорогою ціною дісталась нам перемога. Країна втратила мільйони кращих синів і доньок,    які    віддали   своє   життя   у   боротьбі з ворогами на фронтах Великої Вітчизняної війни.

12.               Давно мовчать, гармати жерла.

Гарячі кулі одсвистіли.

Та слава тих років не вмерла

Вона зійшла на п’єдестали!

13                                                              Слава тим, хто здобув перемогу!

  Всі.            Слава, слава, слава!

14                                                              Вічна слава тим, хто смертю хоробрих загинув!

  Всі.            Слава, слава, слава!

15    День сьогоднішній нерозривно пов'язаний з учорашнім, і кожен слід на землі, і нинішня радість, і небо безхмарне, і щасливе життя — це ваш слід на землі, наші ветерани.

16. Час уже давно згладив шрами землі, зарівняв окопи і ями від бомб, мін і снарядів. Ці 1418 днів і ночей пролягли через  долі, через усе життя, учасників бойових дій, ветеранів II світової війни, вдів.

І виросли вже їхні сини і доньки, подорослішали онуки і правнуки. І дай, Боже, щоб тільки з підручників і кінофільмів вони знали про страхіття вій­ни.

17   Обеліски, пам'ятники ... Скільки їх? Але чому немає пам'ятника ма­тері, що досі чекає з війни сина, вдовам, жінкам високої краси вірності, які виконали останній заповіт чоловіків — вивели в люди дітей. Саме вони, затамувавши горе й біль, відбудували зруйноване, виховували своїх дітей - продовження нашого українського роду.

18. Сьогодні ми з великою вдячністю і любов'ю згадуємо про солдатських вдів. Паморозь лягла на їхні скроні, роки поорали зморшками обличчя, але серця залишилися молодими і свято бережуть пам'ять про останні хви­лини перед розлукою. Вони свято бережуть листки-трикутники з фронту і похоронки. Вони, як рани. Минуло багато років з того часу, а вони не загоїлися. Рани війни болять і досі.

19.              Схилилось зажурене жито.

І тануло, тануло літо

У батьківських добрих очах.

Осколком останнім атака

Під серцем йому запекла.

Не скоро по нім будуть плакать

 В хатині, що скраю села.

По синій зимовій пороші

Крізь плетиво стомлених днів

Ще будуть стрічать листоношу,

Чекатимуть звісток з фронтів.

Бо мати не вірила смерті, ,   

Зімкнувши уперто вуста.

Листки пожовтіли в конвертах,

На скронях біліють літа.

20.              Вийшла в степ широкий

Виплакала очі від журби вона.

Біля квітів маку стала, заніміла

І згадалась знову матері війна…

І почула голос сина над житами.

То зітхала мати, то вогонь палав:

  «Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо,

Я своєю смертю смерті потоптав.

На моїй могилі нині квітів море,

Ти в думках до мене линеш з далини.

І твоє невтішне материнське горе —

То прокляття вічне каліям війни".

21. Вони у битві чесно полягли,

А іншого — ні вибору, ні змоги.

 Вони загинули. Але перемогли,

Бо віддали життя для Перемоги.

22. Під священним знаменням свободи

Ви у бурях великих пройшли,

Щоб народи для дружби і згоди

На оновлених землях жили.

23. Ми пам'ятаємо всіх,

Хто віддав життя за те,

Щоб не було війни нової,

 Щоб сонце сяяло золоте,

Щоб не окоп чорнів на нині

Хліба цвіли, мон килими.

І щоб веселі і щасливі

До школи всі ходили ми!

24. Ми не бажаємо війни!

Хай над містами й нивами

Сіяє сонце з вишини,

Щоб ми росли щасливими!

25. Ми хочемо без воїн жити

Хай буде мир на всій землі

26. Люду трудящому воїн не треба.

Гуртуймо тісніше свої ряди

За не захмарене – чисте небо,

Проти смертей, сліз, нещастя й біди.

27. За мир – щоб сміятись,

За мир – щоб трудитись.

За мир – щоб троянди цвіли,

Щоб жито буяло і діти росли.

28. Щоб плачу дітей не чути,

Щоб війни не знявся вир

Кожен день будь готов замкнути

Ряд за рядом ... Всі — за мир!

29.                                                                          Хай літають завжди журавлі,

30.                                                                          Хай живуть спокійно люди,

Хай лунає всюди-всюди

Пісня радісна моя.

31.  Без миру немає дитинства, нема майбутнього. За щастя дітей, за мир­не небо, за цвіт на землі боряться чесні люди планети.

Землі потрібні пісні і квіти. Щоб на нашій прекрасній планеті жили пре­красні люди, Шоб до густих садів і білих будівель завжди повертались леле­ки, з появою яких у людей з'являється спокій і радість від миру на рідній землі.

32.

Молитва

Боже наш, спаси і сохрани

Державу нашу Україну,

Від всіх напастей відверни,

Не доведи нас до загину.

Прости провини наші, Господи, прости,

Прости батьків, дідів і прадідів далеких,

Тих, що померли в тюрмах, таборах,

І всіх убитих на фронтах запеклих.

Прийми благання наші і прийми подяку

За милосердя Твоє, за терпіння,

За всі гріхи і за провину всяку,

Почуй, Спасителю, наші моління.

Верни нам пам'ять, Боже, спам'ятай,

Очисть від скверни і від всього злого,

Подай терпіння всім, науку добру дай,

Дай працю чесну для життя земного.

Пошли нам дощ у спеку, в холод дай тепла,

Щоб все цвіло у кожного двора,

Щоб на столі був хліб, було й до хліба,

Дай миру нам, дай злагоди й добра.

З'єднай нас всіх в єдиную сім'ю,

Щоб ми жили в любові, як брати,

І славили ім'я Твоє величне

На віки вічнії. Амінь.

Пісня «Господи, помилуй нас».

1.              Минають роки, відлітають у вічність. Минуло стільки років відколи замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов на нашу землю мир довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною людського життя. Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам'ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя. Кожен із нас поділяє думку, втілену в словах: "Ніхто не забутий, ніщо не забуто".

5.Страшні сліди  залишила війна. Тільки на території України

в руїни і згарища було перетворено 114 міст і 28 тис. сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами. 1418 днів і ночей ішли наші воїни вогняними дорогами війни. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття.

15    День сьогоднішній нерозривно пов'язаний з учорашнім, і кожен слід на землі, і нинішня радість, і небо безхмарне, і щасливе життя — це ваш слід на землі, наші ветерани.

17   Обеліски, пам'ятники ... Скільки їх? Але чому немає пам'ятника ма­тері, що досі чекає з війни сина, вдовам, жінкам високої краси вірності, які виконали останній заповіт чоловіків — вивели в люди дітей. Саме вони, затамувавши горе й біль, відбудували зруйноване, виховували своїх дітей - продовження нашого українського роду.

31.  Без миру немає дитинства, нема майбутнього. За щастя дітей, за мир­не небо, за цвіт на землі борються чесні люди планети.

Землі потрібні пісні і квіти. Щоб на нашій прекрасній планеті жили пре­красні люди, Шоб до густих садів і білих будівель завжди повертались леле­ки, з появою яких у людей з'являється спокій і радість від миру на рідній землі.

Захід з боротьби з тютюнопалінням

для учнів 5-6 кл.

Ведучий.

Прийшов Сергійко в п'ятий клас

І, пильно дивлячись на нас, промовив:

Сергійко.

Друзі, я не знаю, Чи ви помітили, що ми

 Зовсім дорослими вже стали

І самостійними людьми.

 Ну що ж, пора секрет розкрити:

 Я влітку вже почав палити!

Надійка.

Що ж скажуть тато і матуся?

Сергійко.   А я їх більше не боюся!

Оля.

А вчителі що скажуть, друже?

Сергійко.

Мені і це тепер байдуже!

Бо я і сам собі дам раду,

Мені не треба їх поради.

 Я маю пачку сигарет,

Пішли попалим  в туалет.

Ведучий.

Тут Алла ручки заламала І так Сергійкові сказала:

Алла.

О, це блиск, це вищий клас,

Ти б навчив палити й нас.

Я вже мріяла давно, Щоб шикарно, як в кіно

: В лівій ручці склянка коли,

 І милуєшся довкола.

 В правій ручці — сигарета,

Як дорослості прикмета.

О, це су пер, класно, кльово!

Ведучий.

Тут взяла Надійка слово.

Надійка.

Я й не думаю палити, бо я маю що робити.

І англійську я вивчаю, на фортепіано граю,

І малюю, і співаю. Ні, палить часу не маю.

Ведучий.   Оля мовила серйозно:

Оля.

   Як на мене, ми ще діти,

Про яке таке паління можна зараз говорити!

Надійка.

Сергійку, може і не слід, Бо від паління стільки бід. Тож небезпечні ці забави, Є значно цікавіші справи.

Сергійко.

Ха-ха, ха-ха! Це все дрібниці,   

 І не повторюйте дурниці,

Бо палять зараз всі підряд:

І дід , і тато, й старший брат,

І вчителі, я бачив, палять,

Хоч нас за діло це і сварять.

Ведучий.

Проходить чверть і рік минає. Хтось палить, хтось в футбола грає, Хтось захопився грою в шахи, когось захоплюють комахи,

 Як кажуть, кожному своє,

 Для всіх у класі діло є.

Та ось проник до школи грип,

Сергійко першим з нас охрип.

Лежить, лікується, палає,

 Гірчичник всюди прикладає,

 Та кашель сильний, як на гріх,

 Сергійку дуже дошкуляє.

Насилу наш Сергійко оклигав.

Сергійко.   Займуся я спортивним бігом.

Ведучий.   Пробіг 100 метрів, зупинився, захекався і розізлився

Сергійко.

Е, ні, я бігати не буду, в іншу секцію впишуся,

Бо я дорослий, неодмінно

Ведучий.    І так щомісяця Сергій

Судись записувавсь, навчався,

Палити він не покидав,

Бо  здатися малим боявся.

Та ось у клас прийшла новенька,

Така тихесенька, маленька,

А очі в неї, як озерця!

Припала хлопцеві до серця.

Сергійко.

Сідай, Ганнусю, поруч мене, сідай і будемо дружити.

 Я, бачиш, вже зовсім дорослий, тебе я буду боронити.

Ведучий.

Ганнуся носиком крутнула

І якнайдалі дременула.

Ганнуся.

Не ображайся, дуже прошу

Але я диму не виношу.

Ти хлопчик милий, симпатичний,

Та маєш запах специфічний.

 Бо дуже димом прокоптився.

Ведучий.

Сергій почервонів, знітився,

Подумав трохи, помовчав,

А потім так казать почав:

Сергійко.

Паління — то пуста забава,

 І то не чоловіча справа,

 Побачите, що цю бридоту

Я більше не візьму до рота.

Ведучий.

Подер зі злістю на шматки.

Тепер він всіх переконав,

Що дійсно вже дорослим став.