Затверджено нову Концепцію національно-патріотичного виховання дітей і молоді

фото: osvitportal.loda.gov.ua

16 червня, міністр освіти і науки України Сергій Квіт підписав наказ Міністерства освіти і науки № 641 «Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді, Заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та Методичних рекомендацій щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах»

Концепцію реалізовуватимуть у загальноосвітніх навчальних закладах України вже з наступного, 2015-2016 навчального року.

Як зазначено в документі, на сучасному етапі розвитку України виникає необхідність переосмислення зробленого та здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей: повага до національних символів (герба, прапора, гімну України); участь у громадсько-політичному житті країни; повага до прав людини; верховенство права; толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей; рівність всіх перед законом; готовність захищати суверенітет і територіальну цілісність України.

Відтак у Концепції зазначено, що метою та завданнями національно-патріотичного виховання дітей та молоді є:

- утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;

- виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;

- підвищення престижу військової служби, а звідси – культивування ставлення до солдата як до захисника вітчизни, героя;

- усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;

- сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;

- формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;

- утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства;

- культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи;

- формування мовленнєвої культури;

- спонукання зростаючої особистості до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму.

Методичні матеріали

Українського інституту національної пам’яті

щодо відзначення 14 жовтня Дня захисника України

Український інститут національної пам’яті підтримує позицію, висловлену Президентом України, про неприйнятність святкування дня захисника Вітчизни 23 лютого за «календарем сусідньої країни» і пропонує встановити День захисника України 14 жовтня, покликаючись на історичні традиції вшанування українського війська. Тисячолітня християнська традиція, історія українського козацтва та визвольних рухів є невід’ємним спадком Незалежної України.

Враховуючи, що 14 жовтня 1942 року також вважається днем заснування Української повстанської армії, УІНП у своїх методичних рекомендаціях приділяє цій темі спеціальну увагу, як такій, що викликає значне суспільне зацікавлення та є предметом завзятих дискусій.

І. Історична довідка.

ІІ. Історичні міфи, пов’язані з Українською повстанською армією.

III. Документальні фільми та науково-популярні публікації, присвячені УПА.

ІV. Перелік вітчизняних науковців, які спеціалізуються на тематиці, пов’язаній із історією українського війська та Другої світової війни.

І. Історична довідка

Про традицію свята Покрови.

14 жовтня церквами східного обряду (православними та греко-католиками) відзначається Покрова Пресвятої Богородиці. Походження свята пов’язане із легендою про захист Богородицею своїм покровом Константинополя.

В українській традиції це свято тісно пов’язується з ідеями захисту від ворогів. У «Літописі Руському» згадується, що князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Землю Руську під покров Божої Матері. Велика кількість православних церков, побудованих в княжі і козацькі часи, були присвячені пошануванню Богородиці.

Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків. Відомий дослідник Запоріжжя Дмитро Яворницький писав: «…під покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого огню, ні грізної стихії, ні морської бурі». Для запорізьких козаків це свято було храмовим, адже у центрі козацької твердині завжди стояла Покровська церква. Вона була священною для кожного січовика – від її порога вони вирушали на захист рідної землі і з подякою за порятунок поверталися до неї після походів. Саме на свято Покрови козаки проводили свої ради, на яких вибирали нового гетьмана або кошового отамана.

Значного поширення культ Покрови набув і в Українській козацькій державі – Гетьманщині. Найактивніше будівництво церков та іконописання, пов’язаних з Покровою, припадає на добу гетьманування Івана Мазепи.

Завдячуючи шанобливому ставленню українського козацтва, за святом закріпилася ще й друга назва – Козацька Покрова, а у свідомості народу воно почало асоціюватися з такими поняттями, як військова честь, звитяга, мужність та лицарство.

У ХХ столітті козацькі традиції наслідували борці за незалежність України – Армія Української Народної Республіки та Українська повстанська армія.

В 1999 році Указом Президента 14 жовтня встановлено як День українського козацтва.

Про Українську повстанську армію

Українська Повстанська Армія – військово-політична формація українського визвольного руху. Символічним днем створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року. УПА діяла до вересня 1949 року, після чого реорганізована у збройне підпілля, діяльність якого тривала до початку 1960 років.

УПА була єдиною військовою силою у Другій світовій війні, яка визначала стратегічною метою своєї боротьби створення незалежної Української держави, відповідно боротьба розгорталася проти усіх держав, що намагалися завадити цьому.

Від самого початку УПА творилася як реакція населення на німецький окупаційний терор, тому протягом всього періоду німецької окупації велася активна антинімецька боротьба. Цілі регіони були звільненні від окупаційної присутності, тут творилися так звані «повстанські республіки», найвищою владою в яких оголошувалася УПА.

В 1943–1944 рр. тривало гостре протистояння проти польських сил, які намагалися відновити довоєнні кордони Польщі.

Поруч із тим, протягом усього часу існування Повстанської армії, головним ворогом вважався СРСР як держава, що завдала українському народові найжахливіших втрат від масових політичних репресій, Голодомору та депортацій населення.

У 1944 році як орган політичного керівництва УПА та всього визвольного руху було створено Українську Головну Визвольну Раду – протопарламент, який складався з представників різних політичних сил.

Пік активності УПА припадає на другу половину 1944 року, в цей час вона охоплювала терени теперішніх Волинської, Рівненької, Житомирської, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської областей, східні землі Підкарпатського та Люблінського воєводств Польщі, південні терени Брестської та Пінської областей Білорусі. Загальна площа території, охопленої повстанським рухом у 1944 році становила близько 150 000 квадратних кілометрів, на ній проживало близько 15 000 000 населення. Це приблизно чверть площі теперішньої української держави, територія більша, ніж сучасна Греція, з населенням, що дорівнює населенню Нідерландів. Разом із тим націоналістичне підпілля ОУН, пов’язане з УПА, діяло на території всієї України, включно з Кримом та Донбасом.

УПА будувалася за принципами регулярної армії: мала Головний військовий штаб та штаби військово-територіальних одиниць, офіцерські школи, військово-польову жандармерію, власну систему звань та нагород.

За час діяльності через лави УПА пройшло понад ста тисяч осіб. За участь в повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.

Діяльність УПА була логічним продовження попередніх періодів розвитку українського визвольного руху, тобто національної революції 1917–1920-х років, підпільно-бойової діяльності Української військової організації та Організації українських націоналістів 1920–1930-х років. З іншого боку продовженням боротьби УПА у формі ненасильницького опору, став дисидентський рух та національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х років.

Боротьба українських повстанців була одним із антитоталітарних рухів народів Центрально-Східної Європи. Аналогами УПА виступають польські та балтійські підпільні формації. Діяльність УПА відповідає праву кожної нації на самовизначення і суверенність. Ознаками збройної сили визвольного руху, згідно міжнародних конвенцій, мала бути наявність чіткої командної вертикалі, особливих відзнак армії, відверте носіння зброї, дотримання міжнародних правил війни. Всі ці ознаки цілком притаманні Українській Повстанській Армії.

Діяльність УПА цілком підпадає під визначення українського визвольного руху – різноманітні форми діяльності організацій та окремих осіб, спрямовані на відродження державної незалежності українського народу. Тому її ветерани, як і учасники аналогічних формацій в Польщі та країнах Балтії, мали б отримати від української держави особливий статус учасників визвольного руху.

ІІ. Історичні міфи, пов’язані з Українською повстанською армією

Міфи	Спростування
УПА, «СС Нахтігаль», СС «Галичина» – це все формування. створені німцями зі зрадників батьківщини	Змішування до купи різних за природою військових та політичних формувань, плутанина в їх назвах та організаційній належності – все це наслідки тривалої радянської пропаганди. Для об’єктивної оцінки антирадянських військових формувань важливо знати всі нюанси. Огульні звинувачення мають на меті приховати факти. Батальйон «Нахтігаль» не належав до структури СС, тому його український командир Роман Шухевич не міг мати есесівського звання гауптштурмфюрер, як інколи доводиться читати. Це було формування, створене Абвером – німецькою військовою розвідкою. Більшість вояків «Нахтігалю» ніколи не були громадянами СРСР, а тому невірно казати, що вони «зраджували» радянську державу. Багато з них, зокрема Роман Шухевич, після розформування батальйону перейшли в підпілля і розпочали активну антинімецьку боротьбу. УПА – це партизанське формування, яке виникло в глибокому тилу німецьких військ восени 1942 року як опір терору німецької окупаційної влади. Перші свої бої УПА проводила проти підрозділів окупаційної поліції гітлерівців. Командування УПА розглядало радянсько-німецьке протистояння як сприятливий фактор для створення революційним шляхом незалежної України. Повна перемога Німеччини або СРСР не відповідала інтересам українських повстанців, тому окремі випадки домовленостей про нейтралітет і тактичну співпрацю – як з німецькою стороною, так і з радянською (що теж мало місце) – не повинні дивувати. На політичному рівні нацистська Німеччина, як окупант, вважалася ворогом. Бої відділів УПА з німцями тривали до літа 1944 року, поки нацисти не залишили українських теренів, де діяли повстанці. Загалом УПА завдала німецькій адміністрації та війську втрат, співмірних із завданими радянськими партизанами. Дивізія СС «Галичина» була створена з ініціативи німецької окупаційної адміністрації. Українське націоналістичне підпілля проводило агітацію серед молоді не вступати до цієї дивізії, щоб не бути німецьким «гарматним м’ясом». В подальшому багато дивізійників дезертирували і приєдналися до УПА.
Шухевич отримав з рук Гітлера Залізні хрести	Твердження про Залізні хрести Романа Шухевича – цілковита вигадка. Існують офіційні реєстри осіб, нагороджених цим німецьким орденом, і Роман Шухевич серед них не згадується. Так само немає жодних підтверджень того, що Шухевич коли-небудь зустрічався з Адольфом Гітлером. Протягом Другої світової війни лише кілька українців були відзначені німецьким Залізним хрестом – всі з Дивізії «Галичина», в якій Шухевич ніколи не служив.
Провідник ОУН Степан Бандера колаборував із гітлерівською Німеччиною	Провідник ОУН Степан Бандера був заарештований німецькою поліцією на початку липня 1941 року за категоричну відмову відкликати Акт відновлення Української Держави, проголошений українськими націоналістами 30 червня у Львові. Більшу частину свого ув’язнення Бандера відбував у спеціальному блоці для політиків та цінних бранців в концтаборі Заксенхаузен. Два його брати загинули в концтаборі Освєнцим. Провідника ОУН, разом з іншими визначними діячами, випустили із Заксенхаузену восени 1944 року – в рамках нової політики з привернення на бік Німеччини лідерів антирадянських рухів народів СРСР. Оскільки Бандера відмовився від політичної співпраці, німці залучили до справи інших українських політиків. У 1945 році Бандері вдалося перейти на нелегальне положення і дочекатися завершення війни.
УПА не воювала з німцями, на відміну від Червоної Армії не визволила жодного населеного пункту України	Перші бої УПА відбулися не з радянськими чи польськими партизанами, а саме з німецькою поліцією та формуваннями окупаційної адміністрації. Таким був, наприклад, бій загону УПА Григорія Перегійняка з німецьким гарнізоном містечка Володимирець на Волині 7 лютого 1943 року. Протягом зими 1943-го – осені 1944-го бойові зіткнення УПА з німцями відбувалися регулярно. У звітах німецьких органів безпеки, українські повстанці фігурували як українські або національні «банди». Багато захоплених у німецький полон повстанців та підпільників було страчено. Навесні 1943 року в своєму листуванні окупанти зазначали, що вони не контролюють на Волині 75 % орних земель і втратили 52 % постачань худоби. Генеральний комісар Волині та Поділля Шене на початку травня 1943 року зазначав, що в районах Горохів, Любомль, Дубно, Луцьк, Кременець повністю «панують націоналістичні банди», а «те, що тут відбувається, варто розцінювати як повстання». Як і червоні партизани, УПА була об’єктом антипартизанських операцій гітлерівців. З метою дискредитації українського націоналістичного руху, німецька пропаганда зображувала лідерів повстанців «агентами Москви». Питання про те, які населені пункти визволила УПА, – спекулятивне. Як і червоні партизани, УПА в період німецької окупації створювала власні аналоги «партизанських країв» – тимчасово контрольовані райони та населені пункти. Однією з найвідоміших «повстанських республік» був регіон навколо містечка Колки на Волині. Визволяли населені пункти лише регулярна армія та партизани, які діють у взаємодії з наступаючою регулярною армією. Оскільки УПА не була зацікавлена в перемозі Червоної армії та не могла самостійно стримувати її наступ, то просто не було сенсу зосереджувати сили на захопленні міст, що й так опиняться під радянським контролем. Спроби визволення міст польськими партизанами (Львів, Вільнюс, Варшава) завершувалися або поразкою від німців, або радянською окупацією.

III. Документальні фільми та

науково-популярні публікації, присвячені УПА

Фільми.

1. «УПА. Тактика боротьби», 2007 рік, 2 серії, авт. – Сергій Братішко, НТУ «Фільм».

2. «УПА. Третя сила», 2007 рік, авт. – Сергій Братішко, Віталій Загоруйко.

3. «ОУН–УПА: війна на два фронти», 2006 рік, авт. – Андрій Санченко, «НТН».

4. «Хроніка Української повстанської армії 1942–1954», 2014 рік, авт. – Тарас Химич, фільм створений у рамках проекту «Документалістика» від ГО «Українська Галицька Асамблея».

5. «Служба безпеки ОУН. Зачинені двері», 2011 рік, авт. – Віталій Загоруйко, Центр досліджень визвольного руху та товариство пошуку жертв війни «Пам’ять».

6. «Війна без переможців», 2003 рік, 5 серій, авт. – Ігор Чижов, «Інтер».

7. «Війна – український рахунок», 2002 рік, авт. – Сергій Буковський, «1+1».

8. «Між Гітлером і Сталіном. Україна в ІІ Світовій війні», 2002 рік, авт. – Святослав Новицький, «Українсько-канадський дослідно-документаційний центр».

Статті.

1. Патриляк І. УПА була більш «робітничо-селянською», ніж радянські партизани // http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/10/14/59049/

2. Ковальчук В. То скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур (03.12.2010 р.) // http://www.istpravda.com.ua/articles/4cf8d9765be88/ або http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/12/3/7410/

3. Єзерська І. Ніл Хасевич. Людина, яка створила візуальний образ УПА (04.03.2011 р.) // http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/4/28939/

4. Солодько П. УГВР: підпільний уряд і парламент, який керував УПА (21.03.2011 р.) // http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/21/32581/

5. Москаль Р. Останній бій УПА. 1960 рік (28.03.2011 р.) // http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/28/33736/

6. Мороз В. «Прапор червоно-чорний – це наше знамено…». Яким був стяг УПА? (18.10.2013 р.) // http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/10/18/138044/

7. Пагіря О. Нескорені. Чому українські повстанці не стали нацистськими та совєтськими колаборантами // Український тиждень. – № 41 (258) від 11 жовтня 2012 р. // http://tyzhden.ua/History/62077

8. Трохименко І. Інтелектуальний спротив. Попри усталений військово-політичний образ УПА, в її лавах було чимало представників інтелігенції і творчої еліти, яка залишила по собі маловідому спадщину // Український тиждень – № 41 (258) від 11 жовтня 2012 р. // http://tyzhden.ua/History/62088

9. В’ятрович В. Шухевич. Перший серед рівних [28.04.2008 р.] // http://www.pravda.com.ua/articles/2008/04/29/3427226/

10. В’ятрович В. Роман Шухевич: солдат [02.05.2008 р.] // http://www.pravda.com.ua/articles/2008/05/2/3428614/

11. В ятрович В. Роман Шухевич: політик [07.05.2008 р.] // http://www.pravda.com.ua/articles/2008/05/7/3431051/

12. Забілий Р. Як КГБ «перевиховував» колишніх повстанців (29.04.2011 р.) // http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/04/29/37231/

13. Кук В. До 60-річчя утворення УПА (14.10.2002 р.) // http://incognita.day.kiev.ua/do-60-richchya-utvorennya-upa.html

VІ. Перелік вітчизняних науковців, які спеціалізуються на тематиці,

пов’язаній з історією українського війська та Другої світової війни

В’ятрович Володимир Михайлович, кандидат історичних наук, Голова Українського інституту національної пам’яті;

Гриневич Владислав Анатолійович, доктор історичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України;

Забілий Руслан Володимирович, директор Національного музею «Тюрма на Лонцького»;

Іщук Олександр, кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху;

Лисенко Олександр Євгенович, доктор історичних наук, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ;

Пагіря Олександр Михайлович, кандидат історичних наук, упорядник видання «Літопис УПА»;

Патриляк Іван Казимирович, доктор історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка;

Пилявець Ростислав Іванович, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті;

Сергійчук Володимир Іванович, доктор історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка;

Шаповал Юрій Іванович, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ, директор Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво».

Голодомор 1932-1933 років в Україні

Інформаційна хвилинка

     Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам'яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Ця сторінка сприймається суспільством передусім на емоційному рівні. Але в той же час Голодомор - це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.
     Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 рр., то вони одностайні в тому, що стосується ходу подій: масштабний голод розпочався наприкінці літа 1932 року, досяг свого піку до початку весни 1933 року та завершився на початку літа 1933 року. Саме за цей менш ніж календарний рік в Україні загинули мільйони людей. Нині є очевидним, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення соціальної бази народного опору Радянській владі в Україні, всесоюзної індустріалізації, застереженням Українському радянському урядові проти намірів проводити порівняно самостійну політику. Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але так чи інакше йдеться про МІЛЬЙОНИ безвинних жертв. Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії - 8 млн.; Болгарії - 8,5 млн.; Бельгії - 10 млн.; Угорщини - 10,3 млн. Тобто, під час Голодомору зникла ціла європейська країна.
     За даними вчених, найбільш постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донбасі - у 3-4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.
     Під час аналізу тих подій рано чи пізно виникає питання про причини та винуватців трагедії. Безумовно, головною причиною Голодомору стала політика тоталітарного сталінського режиму - безвідповідальні експерименти з метою побудови щастя «в окремо взятій країні», які передбачали, зокрема, злиття усіх націй і народностей СРСР в єдиний «радянський народ» з уніфікованою свідомістю та здійснення швидкого «індустріального стрибка» шляхом «мобілізації» внутрішніх ресурсів.
     На практиці це означало фізичне винищення усіх класових та національних «ворогів» сталінського режиму, тобто людей, які мали свою думку щодо розбудови «світлого майбутнього». Головним аргументом здійснення цієї політики нерідко ставав терор, зокрема, терор голодом. А Україна була головним полігоном «вирішення національного питання» та проведення індустріалізації...
Для зміцнення своєї влади тоталітарний режим знищував усіх, хто міг хоч якось порушити монополію тоталітарної держави на право вирішувати, як має жити держава. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила серйозну загрозу для цього імперського утворення, його геополітичних намірів. З огляду на це сталінський режим вдався до відкритої війни проти українців.
     Що стосується політики індустріалізації, то в ній самій, в її меті - швидкому промисловому розвитку країни - нічого поганого не було. Але методи, якими вона проводилася, повністю спотворили ідею і звели нанівець всі позитивні результати, бо вони були куплені ціною величезних втрат. Щоб отримати валюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну була потрібна ефективна машина видобування товарів на експорт, насамперед - хліба. Для цього він організував економічно не обґрунтовану колективізацію сільського господарства, яка фактично знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела до багаторічної руїни. Українські селяни намагалися опиратися такій політиці й тому мільйони з них стали жертвами у нерівній боротьбі.
    Дехто й досі намагається представити Голодомор 1932-1933 рр. як «збіг об'єктивних та суб'єктивних обставин»: посухи та «перегинів на місцях». Але факти свідчать зовсім про інше. Насамперед, посухи дуже рідко призводять до голоду у таких масштабах. До того ж, посуха не може призвести до повного знищення врожаю, через посуху з селянських господарств не може повністю зникнути худоба та птиця, все, чим можна прохарчуватися. Все це зникло завдяки «зусиллям» активістів, які відбирали в людей останнє.
     Про те, що урожай в Україні був, переконує хоча б той факт, що радянський уряд масово продавав збіжжя та інші сільськогосподарські культури за кордон. Наприклад, є свідчення, що в 1932-1933 рр. у Польщі українськими буряками годували свиней, бо цих буряків було багато і вони були дуже дешеві. Факти переконують, що «випадково», через «перегини на місцях» не вивезеш за кордон сотні тисяч тонн продовольчих товарів. Ті, хто стверджує подібне, вочевидь, грішать проти істини, бо для вивезення продовольства у таких обсягах потрібне ПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ.
      Крім цього, за свідченнями очевидців, в окремих регіонах України тоді, коли від голоду щодня вмирали тисячі людей, майже на повну потужність працювали спиртові заводи, які переробляли дорогоцінний хліб на горілку. Так сталінський режим добував додаткові ресурси для проведення індустріалізації.
Про те, що дії більшовиків були свідомими, свідчить ще один характерний факт. Восени 1932 - взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод, тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі або хоча б прийняла допомогу інших країн, а навпаки, всі сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВС оточили українські міста (бо селяни намагалися врятуватися там від голодної смерті) та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Цьому сприяло запровадження паспортної системи, яка фактично вдруге закріпачила українських селян. Спеціальними розпорядженнями було заборонено продаж залізничних квитків для них. Такі дії важко пояснити якимось збігом обставин.
     Отже, аналіз фактів доводить, що тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чітким планом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Всіх невдоволених знищували: розкуркулювали, висилали, просто страчували за вироком «трійок» буз суду і слідства. На місце знищених голодом або репресіями українських селян привозили нових, з Росії, Білорусії...
    Все це призводило до страшних наслідків в масштабах нації. Українці мільйонами вимирали. Ті, хто вижив, підірвали своє фізичне та психічне здоров'я. В їхні душі назавжди закрався страх голоду. Через переселенців змінювалася етнічна структура населення України. Все це істотно підірвало життєвий потенціал нації.
     Українці повинні знайти в собі мужність визнати і переконати інших, що нація стала жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитися. Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Але нас могло б бути набагато більше...
     Під час проведення Уроку пам'яті та інших виховних заходів варто звернутись до висвітлення таких питань: "Голодомор в історії моєї родини"; "Моє село/місто/вулиця та Голодомор 32-33 років"; "Пам'ятний знак Голодомору"; "Голодомор в колективній пам'яті мого села". Надзвичайно важливими стануть зустрічі з місцевими жителями - очевидцями Голодомору, ветеранами війни та праці, в'язнями концтаборів, їхніми дітьми, родичами, знайомими.
      По можливості варто запросити дослідників історії рідного краю, місцевих географів, журналістів, художників, літераторів.
     Ми не повинні допустити, щоб пам'ять про Голодомор згасала в історичній пам'яті. Дуже важливо, щоб інформація про Голодомор передавалася від старшого покоління до молодшого під час безпосереднього живого спілкування.
Кількість свідків Голодомору з кожним роком зменшується. Тому під час проведення рекомендованих заходів необхідно використати можливість зустрітися із людьми, які пережили Голодомор.
     Вивчення Голодомору почалось після 1991р, коли стали доступними архіви і стало можливим організувати збір свідчень очевидців. Хоча треба зазначити, що ще з кінця 40х - початку 50-х рр. ХХст. стали з'являтись наукові дослідження про голодомор в діаспорі (зокрема роботи Дмитра Соловея). Особливу роль в приверненні уваги до цієї однієї з найбільших трагедій сторіччя відіграла робота Р. Конквеста «Жнива скорботи», а також діяльність Спеціальної комісії Конгресу США, яку очолював Дж. Мейс. Звіти цієї комісії почали виходити з 1987р. У 1989р. вийшла брошура С.Кульчицького «1933: трагедія голоду», а в 1991 р - його ж монографія «Ціна великого перелому». В 1990р. з'явилась збірка документів «Голод 1932-1933 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів». Лише у 1991р. з'явилась перша збірка свідчень людей, які пережили Голодомор: «1933 Голод: Народна книга-меморіал» упорядники В.Маняк, Л.Коваленко».
      В Україні діє Асоціація дослідників Голодоморів в Україні. Видано низку збірок свідчень свідків Голодомору. Найбільш ґрунтовні з них:
• «Портрет темряви. Свідчення, документи і матеріали у двох книгах. - Видавництво М.П.Коць.: Київ - Нью-Йорк, 1999
• «Український Голокост 1932-1933. Свідчення тих, хто вижив. Том І - 4». - К.: Вид. Києво-Могилянська академія, 2003-2007 р.

Тема Голодомору широко представлена в мережі Інтернет. Найбільш корисними будуть такі сайти:
• http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/ - спеціальний розділ офіційного сайту Державного комітету архівів України
• http://www.golodomor.org.ua/ - спеціальний проект за підтримки Міжнародного фонду «Україна 3000»
Ці ресурси містять різноманітну інформацію - документи, свідчення очевидців, праці істориків та публіцистів, фотоматеріали тощо.

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

до відзначення у загальноосвітніх навчальних закладах Дня пам’яті та примирення

 та 70-ї річниці Дня перемоги над нацизмом

у Другій світовій війні

З офіційниого веб-сайту  Українського інституту національної пам'яті
http://www.memory.gov.ua/

Україна розпочинає нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення.

Вступ

Історична довідка

Термінологічний словник Другої світової війни

Мета та рекомендації щодо проведення заходів

Перелік документальних фільмів, присвячених Україні в Другій світовій війні

Корисні інтернет-посилання

Додаток. Маки пам’яті: довідка

Вступ

Протягом попередніх 24 років незалежна Україна відзначала 9 травня День Перемоги за усталеним радянським/російським зразком. Святкування за цим (пост)радянським зразком не відповідали історичній пам’яті українського народу і загальноєвропейським традиціям, призводили до ігнорування трагічних сторінок ІІ світової війни, закріплювали в свідомості культ війни. Результатом цього стало домінування історичних міфів, перманентне протистояння в суспільстві та посилення впливу Російської Федерації на громадське та політичне життя в Україні.

Завдяки Указу Президента «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни» та Закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» Україна розпочинає нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення.

22 листопада 2004 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію №A/RES/59/26, в якій проголосила 8 і 9 травня Днями пам’яті та примирення. Нею державам-членам ООН, неурядовим організаціям, приватним особам, крім святкування своїх Днів Перемоги чи Визволення, рекомендовано також щороку відзначати один або два дні як данину пам’яті всім жертвам Другої світової війни. У Великій Британії та країнах Співдружності відзначається «День Перемоги в Європі»; у Вірменії – «День Миру»; у Норвегії – «День визволення»; у Словаччині – «День перемоги над нацизмом»; у США – «День Пам’яті»; у Франції – «День Перемоги»; у Чехії – «Національний День».

Новий зміст відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги включає в себе:

- переосмислення подій ІІ світової війни, руйнування радянських історичних міфів, чесний діалог навколо складних сторінок минулого;

- рівне вшанування пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслення солідарності та бойового братерства усіх Об’єднаних Націй, як держав, так і бездержавних тоді народів (євреїв, українців та ін);

- перенесення акценту з історії військових дій на історії конкретних людей, а відтак відмову від святкування на користь вшанування.

Символ  відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги — червоний мак.

Гасло “1939—1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”

І. Історична довідка

Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття. У війні взяли участь 80% людства, бойові дії велися 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 р. із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 р. із беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема Голокост), а також вперше і востаннє використана в бою атомна зброя. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн солдат, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 млн осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновників) та сформовано сучасну систему міжнародних відносин.

Шлях до початку війни був відкритий Пактом Молотова-Ріббентропа 23 серпня 1939 р. Згідно із таємним протоколом до нього, нацисти та комуністи ділили Східну Європу на зони інтересів. Внаслідок цих домовленостей Третій Райх отримав можливість безперешкодного вторгнення в Польщу, СРСР в підсумку розширився за рахунок Західної Білорусі та Західної України, Бессарабії з Буковиною, трьох країн Балтії, а також частини Фінляндії.

Український вимір ІІ світової війни не обмежувався лише боротьбою Вермахту та Радянської армії на українській території, як це традиційно подає (пост)радянська історіографія. Насправді ж в рамках Другої світової в Україні велася не одна, а кілька воєн: 1) німецько-польська війна 1939–1945 рр. (у 1939 р. регулярна, а потім – підпільна); 2) польсько-радянська війна 1939 р. (неоголошена, відома як «Визвольний похід в Західну Україну»); 3) радянсько-румунська війна 1940–1945 рр. (спочатку неоголошена – радянське вторгнення в Бессарабію та Буковину у 1940 р., потім регулярна та підпільна – частина німецько-радянської війни); 4) німецько-радянська війна 1941–1945 рр. (регулярна та підпільна, теж відома як «Велика Вітчизняна»); 5) німецько-українська війна 1941–1944 рр. (підпільна); 6)радянсько-угорська війна 1941–1945 рр. (регулярна та підпільна, частина німецько-радянської); 7) польсько-українська війна 1942–1947 рр. (підпільна) та 8) радянсько-українська війна 1939–1954 рр. (підпільна). Усі ці конфлікти мають безпосередній стосунок до Другої світової війни, оскільки були спровоковані нею, ставши її відгалуженнями та продовженням. Також до українського виміру війни входитьучасть українців в бойових діях поза Україною (наприклад у радянсько-фінській «Зимовій війні» 1939–1940 рр.) та у складі іноземних армій. Безпосередньо перед початком ІІ світової війни мала місце угорсько-українська війна 1939 р. (регулярна та підпільна), що вибухнула внаслідок проголошення незалежності Карпатської України.

Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 р. із німецьким вторгненням в Польщу. 110-120 тис. українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тис. з них загинуло протягом місяця війни. Також 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу із заходу нацистськими військами, із сходу – радянськими.

СРСР вступив в Другу світову війну 17 вересня 1939 р. на боці нацистської Німеччини. В цей день радянські війська вступили в Польщу на допомогу німецьким та окупували Західну Україну та Західну Білорусь. Протягом двох років Москва була союзницею Берліна, що у 1940 р. ледь не призвело до війни Великої Британії та Франції проти СРСР.

Нацистсько-комуністичний союз був зруйнований 22 червня 1941 р. із німецьким вторгненням в СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху, вигнання нацистів розпочалося восени 1943 р. і завершилося наприкінці 1944 р. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75% всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил.

Нацистський окупаційний режим в Україні був одним з найжорстокіших в світі. Безпосередньо своїми руками або із залученням «добровільних помічників» з числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 млн український євреїв та 20 тис. ромів.

Але якщо злочини проти людяності Третього Райху більш досліджені, то засудження злочинів комуністичного режиму ще триває. Найбільш відомими з них є Катинський розстріл, знищення політв’язнів у Західній Україні, підрив Дніпрогесу, використання в боях неозброєних селян – «чорної піхоти», депортації українців та інших народів, зокрема кримських татар.

Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 р. СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945 р. означала завершення ІІ світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще декілька років. Організований спротив радянській владі на Західній Україні тривав до 1954 р., а окремі сутички – до 1960 р.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тис. осіб), Польщі (120 тис.), СРСР (більше 6 млн), США (80 тис.) і Франції (6 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн осіб. Понад 2,5 млн українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.   

Для України ІІ світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння на українських землях намагалася продемонструвати свою прихильність до українства, але єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.

З різних причин на німецькому боці воювало до 250 тис. українців та до 50 тис. було мобілізовано до армій союзників Третього Райху.

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн військових і підпільників, понад 5 млн цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу, до 5 мільйонів жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, значна частина з яких не повернулася. Загалом безповоротні втрати України (українців та інших народів) склали 8-10 млн осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 5,6 тис. мостів, 28 тис. сіл, 300 тис. господарств.

ІІ. Термінологічний словник Другої світової війни

Некоректний термін/словосполучення	Коректний термін/словосполучення
Велика Вітчизняна війна	Німецько-радянська війна
Україна у Великій Вітчизняній війні	Україна у Другій світовій війні
Фашистська Німеччина	Нацистська Німеччина/Третій Райх
Фашистський блок/фашистські сателіти	Країни «вісі»/союзники Німеччини
Німецько-фашистські загарбники	Нацистські окупанти
Фашистські посібники/посіпаки	Колабораціоністи
Визволення України від фашистських загарбників	Вигнання з України нацистських окупантів
Велика Перемога над фашистською Німеччиною	Перемога над нацизмом у Європі

ІІІ. Мета та рекомендації щодо проведення заходів

Відповідно до Указу Президента, метою відзначення 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни є:

1) гідно вшанувати подвиг Українського народу, його визначний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні;

2) висловити повагу усім борцям проти нацизму;

3) увічнити пам’ять про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни;

4) посилити турботу про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху цього періоду, жертв нацистських переслідувань;

5) утвердити спадкоємності традицій воїнів – переможців нацизму та нинішніх захисників Вітчизни, консолідувати суспільство навколо ідеї захисту України.

Задля реалізації цієї мети Законом встановлюється День пам’яті та примирення, який повинен відзначатися щороку 8 травня, а також зберігається державне свято – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги), що відзначається 9 травня.

Відповідно до Закону встановлюються такі основні форми увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні:

1) урочисте відзначення Дня пам’яті і примирення, Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (Дня перемоги), днів вигнання нацистів з України, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також інших адміністративно-територіальних одиниць;

2) установлення почесної варти біля Вічного вогню, могил Невідомого солдата і Невідомого матроса, покладання вінків, квітів до пам’ятників та меморіалів, присвяченим увічненню перемоги над нацизмом та вшануванню пам’яті жертв Другої світової війни;

3) відображення подій війни, її жертв, діянь учасників у творах літератури і мистецтва, книгах та альбомах пам’яті, засобах масової інформації;

4) упорядкування, збереження та спорудження пам’ятників та пам’ятних знаків на вшанування пам’яті учасників та жертв Другої світової війни, створення музеїв, меморіальних комплексів

Також Український інститут національної пам’яті рекомендує відповідним органам державної влади та місцевого самоврядування організувати 8 травня там, де це можливо, мистецьку акцію «Перша хвилина миру» – концерт симфонічної музики, що має символічно завершитися о 23:01 – у хвилину, коли за Актом про беззастережну капітуляцію Німеччини було проголошено припинення вогню.

Водночас для позбавлення від ідеологічного впливу Росії слід відмовитися від радянського/російського формату святкування Дня Перемоги. Головний акцент має бути зроблено на вшануванні всіх жертв війни, на пам’яті про загиблих вояків. Слід зосередити увагу не на військових парадах, що є своєрідною формою пропаганди війни, а на допомозі ветеранам та вшануванні загиблих.

При організації заходів, при підготовці промов офіційних осіб чи журналістських матеріалів увагу слід зосереджувати не на макрорівні (народ чи держава – переможці), а на мікрорівні (конкретний вояк-переможець), не на масовому героїзмі та «радянському патріотизмі», а на індивідуальних героїчних вчинках. Акцентувати увагу важливо на персональних історіях українців-учасників війни, не лише вояків, а й тих, хто пережив її в тилу чи на окупованій території. Всебічне й об’єктивне висвітлення умов окупації, полону, повоєнного часу допоможе краще зрозуміти реалії того періоду. Потрібно зображати війну як трагедію та гуманітарну катастрофу, яка коштувала життя мільйонам людей, завдала непоправних втрат цивілізації та культурі. Слід з однаковою пошаною говорити як про солдат Радянської армії, так і про вояків Української повстанської армії та етнічних українців в складі інших армій – учасників антигітлерівської коаліції.

Особливо цінним та цікавим напрямом журналістської та меморіальної роботи може бути пошук учасників ІІ світової війни з різних сторін, чиї нащадки нині воюють пліч-о-пліч в зоні проведення АТО.

Україна долучається до загальноєвропейської традиції вшанування жертв війни із використанням червоних маків. З огляду на поточну військово-політичну ситуацію не рекомендується використовувати в якості символів перемоги над нацизмом червоний прапор із серпом та молотом, п’ятипроменеву зірку та «Георгієвську стрічку».

Виготовляти стилізовані червоні маки можна з паперу, пластику або тканини та розміщувати на одязі на лівій стороні грудей.

Також можливе проведення благодійно-меморіальної акції «Маки пам’яті» – масове виготовлення та продаж штучних червоних маків, з передачею зібраних коштів на потреби поранених в зоні проведення АТО.

IV. Перелік документальних фільмів, присвячених Україні в Другій світовій війні

Під час підготовки до заходу  можуть використовуватися як художні, так і документальні відеоматеріали. Залучення історичного кіно (повнометражний показ або демонстрація фрагментів шляхом монтування) надасть емоційну наповненість і наочність заходу. Пропонуємо  добірку таких відеоматеріалів.

Назва картини	Рік випуску		Країна	Режисер, автор
Художні фільми, які відображають події Другої світової війни
“Батальоны просят огня”	1985		СРСР		Володимир Чеботарьов, Олександр Боголюбов
“Бункер”	2004		Німеччина, Італія, Австрія		Олівер Хіршбігель
“В бой идут одни “старики”	1973		СРСР		Леонід Биков
“Велика втеча”	1963		США		Джон Стьорджес
“Великий диктатор”	1940		США		Чарльз Чаплін
“Вишневі ночі”	1994		Україна		Аркадій Мікульський
“Владика Андрій”	2008		Україна		Олесь Янчук
“Врятувати рядового Райана”*	1998		США		Стівен Спілберг
“Далекий постріл”	2005		Україна		Валерій Шалига
“До побачення, діти”	1987		Франція, Німеччина		Луї Маль
“Катинь”*	2007		Польща		Анджей Вайда
“Книжкова злодійка”	2014		США, Німеччина		Брайан Персівал
“Листи з Іводзіми”	2006		США		Клінт Іствуд
“Міст надто далеко”	1977		США, Великобританія		Річард Аттенборо
“Міст через річку Квай”*	1957		США		Девід Лінн
“Молоді леви”	1958		США		Едвард Дмитрик
“На войне как на войне”	1968		СРСР		Віктор Тригобович
“Незламна”	2015		Україна, РФ		Сергій Мокрицький
“Незламний”	2015		США		Анджеліна Джолі
“Нескорений”	2000		Україна		Олесь Янчук
“Операція “Валькірія”	2008		США, Німеччина		Браян Сінгер
“Паттон”	1970		США		Франклін Джей Шеффнера
“Піаніст”*	2002		Франція		Роман Поланскі
“Перл Харбор”	2001		США		Майкл Бей
“Послання”*	2009		Китай		Чень Ко-фу
“Прапори наших батьків”	2006		США		Клінт Іствуд
“Святі і солдати. Бортове кредо”	2003		США		Райан Літтл
“Список Шиндлера”*	1993		США		Стівен Спілберг
“Сталінград”*	1992		Німеччина		Йозеф Вільсмайєр
“ТойХтоПройшовКрізьВо гонь”	2012		Україна, ПЦ “Інсайтмедіа”		Михайло Іллєнко
“Хлопчик у смугастій піжамі”*	2008		Великобританія, США		Марк Хєрман
“Чорна книга”	2006		Нідерланди		Пол Верховен
“Четыре танкиста и собака”	1966		Польща		Андзей Чекальський
Документальні фільми про події Другої світової війни
“1377 спалених заживо”	2009	Україна, т/к “ІНТЕР”				Іван Кравчишин
“1941. Заборонена правда”	2013	Україна, студія “Телекон”				Ігор Кобрин
“Апокаліпсис: Друга світова війна”	2009	Франція, ECPAD				Ізабель Кларк
“Битва за Киев”	2013	Україна, т/к “ІНТЕР”				Олексій Лябах
“В августе 43-го”	2013	Україна, Robinzon.TV				Ігор Піддубний
“Визволення”	2014	Україна, “07 Продакшн”				Олексій Лябах
“Війна. Український рахунок”	2002	Україна, т/к “Студія 1+1”				Сергій Буковський
“Війна без переможців”	2002	Україна, т/к “ІНТЕР”				Ігор Чижов
“Війна та мир: окупація”	2007	Україна, ООО “Профі-ТВ”				Ярослав Геляс, Володимир Ніколаєць
“Війна та мир: евакуація”	2009	Україна, “07 Продакшн”				Ярослав Геляс, Володимир Ніколаєць
“Двобій на Дніпрі”	2013	Україна, т/к Перший Національний				Світлана Красножон
“Друга світова війна в кольорі”	2009	Велика Британія, WorldMediaRightsWestwingStudios				Джонатан Мартин
“Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939-1941”	2010	Україна, “Invertpictures”				Тарас Химич
“Місто, яке зрадили”	2008	Україна, т/к “ІНТЕР”				Андрій Цаплієнко
“Між Гітлером і Сталіним: Україна у Другій світовій війні”	2005	Україна, Канада, Українсько-канадський дослідно-документаційний центр				Святослав Новицький
“Несчастливая “Звезда”. Третья битва за Харьков. Хроники	2013	Україна, Robinzon.TV				Ігор Піддубний
“НКВД и Гестапо. Братья по крови”*	2009	Білорусь, Польша, т/к БелСат				Володимир Самойлов
“ОУН–УПА: війна на два фронти”*	2006	Україна, т/к НТН				Андрій Санченко
“Радянська історія”*	2008	Латвія				Едвін Шноре
“Рівень секретності “18”	2011	Україна, т/к “Студія 1+1”				Володимир Рибась
“Солдати Імперій. Різні адреси війни”	2014	Україна, т/к Перший Національний				Сніжана Потапчук
“УПА. Тактика боротьби”*	2007	Україна, т/к Перший Національний				Сергій Братішко
“Харьков 1941-43 гг. Жизнь, как она есть”	2014	Україна, Robinzon.TV				Ігор Піддубний
“Хроніка Української Повстанської Армії 1942–1945”	2014	Україна, ГО Українська Галицька Асамблея				Тарас Химич
“Ціна перемоги”	2007	Україна, т/к “ТОНІС”				Сергій Братішко, Віталій Загоруйко
“Чернігівський рубіж. 1941-1943”	2013	Україна, т/к “Дитинець”				Ігор Левенок
“Чорна піхота”*	2010	Україна, т/к “ІНТЕР”				Іван Кравчишин

Фільми, рекомендовані для перегляду учнями 10–11 класів

Творчість українських письменників і поетів, яка розкриває події та наслідки війни

У проведенні заходів, присвячених Дню пам’яті та примирення,  можуть застосовуватися фрагменти творів, щоб увести учнів в історичну обстановку, відтворити колорит епохи, передати атмосферу війни, надати картинний або портретний опис. Використання яскраво забарвлених розповідей про події минулого, що мають приховані суб’єктивні смисли, в невимушеній формі підвищують емоційне сприйняття школярами матеріалу, підсилюють його виховний вплив, сприяють формуванню особистісно-ціннісного ставлення до історичної події.

Для надання заходу “живого” акценту пропонуємо, наприклад, за період кінець 30-х – середина 40-х рр. ХХ ст. використовувати уривки з роману І. Багряного “Людина біжить над прірвою”, “Огненне коло”, П. Загребельного “Дума про невмирущого”, Р. Іваничука “Вогняні стовпи”. Віра в силу українського народу була основною темою творчості О. Гончара. Не слід забувати й про те, що самобутній яскравий письменник і кінорежисер О. Довженко у роки війни фактично народився як прозаїк і публіцист. Його оповідання на воєнну тему (“Ніч перед боєм”, “Стій, смерть, зупинись!”, “Відступник”, “На колючому дроті”) яскраво доносять до читача ті буремні події.

1. Андрусяк М. Брати грому. Художньо-документальна повість / Михайло Андрусяк – Коломия : Видавничо-поліграфічне товариство “Вік”, 2005. – 829 с.

2. Астафьев В. Прокляты и убиты / Виктор Астафьев // Собр. cоч. в  15 т. –  Том 10. – Красноярск : Офсет, 1997.

3. Багряний І. Огненне коло / Іван Багряний. – Х.: Фоліо, 2009. – 443 с.

4. Багряний І. Людина біжить над прірвою: для ст. шк. віку / Іван Багряний – К. : Школа, 2009. – 320с.

5. Гончар О. Катарсис / Олесь Гончар – К.: Український Світ, 2000. – 136 с.

6. Гончар О. Людина і зброя / Олесь Гончар // Гончар О. Вибрані твори. У 4-х т. – К.: Сакцент Плюс, 2005. – Т. 3. – 320 с.

7. Гончар О. Прапороносці / Олесь Гончар // Гончар О. Вибрані твори. У 4-х т. – К.: Сакцент Плюс, 2005. – Т. 4. – 416 с.

8. Гуменна Д. Хрещатий Яр (Київ 1941 – 1943): роман-хроніка / Докія Гуменна. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2001. – 408 с.

9. Довженко О. Відступник / Олександр Довженко // Довженко О. Кіноповісті. оповідання. – К: Наукова думка, 1986. – С. 571–575.

10. Довженко О. На колючому дроті / Олександр Довженко // Довженко О. Кіноповісті. оповідання. – К: Наукова думка, 1986.

11. Довженко О. Ніч перед боєм / Олександр Довженко // Довженко О. Кіноповісті. оповідання. – К: Наукова думка, 1986. – С. 562–570.

12. Довженко О. Стій, смерть, зупинись! / Олександр Довженко // Довженко О. Кіноповісті. оповідання. – К: Наукова думка, 1986. – 578 c.

13. Довженко О. Україна в огні: кіноповість / Олександр Довженко. – К: Видавництво “Україна”, 2004. – 144 с.

14. Довженко О. Щоденник (1941-1956) / Олександр Довженко // Довженко О. Зачарована Десна: кіноповість; Україна в огні: кіноповість; Щоденник (1941-1956) / О. Довженко. – К.: Веселка, 1995. – 576 с.

15. Довженко О. Щоденникові записи, 1939-1956 = Дневниковые записи, 1939-1956 / О. П. Довженко. – Харків: Фоліо, 2013. – 879 с.

16. Загребельний П. Дума про невмирущого / Павло Загребельний. – Х.: Фоліо, 2003. – 398 с.

17. Загребельний П. Європа 45 / Павло Загребельний. – Х.: Фоліо, 2003. – 608 с.

18. Іваничук Р. Вогняні стовпи / Роман Іваничук – Харків: Фоліо, 2011. – 507 с.

19. Міщенко Д.О. Батальйон необмундированих: повість / Дмитро Міщенко – К.: Молодь, 1995. – 80 с.

20. Самчук У. На білому коні. На коні вороному / Улас Самчук. – К.: Українська прес-група, 2012. – (Бібліотека газети “День”. Серія “Бронебійна публіцистика”).

21. Самчук У. П’ять по дванадцятій. Записки на бігу / Улас Самчук. – Буенос-Айрес: Видавництво Миколи Денисюка, 1954. – Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/memuari/382-samchuk-u-p-yat-po-dvanadtsyatiy/

22. Самчук У. Чого не гоїть огонь / Улас Самчук. – К.: МАУП, 2008. – (Бібліотека української героїки

V. Перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на окремих аспектах Другої світової війни

- Володимир В’ятрович, Український інститут національної пам’яті

- Володимир Гінда, «5 канал»

- Владислав Гриневич, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

- Іван Дерейко, Інститут історії України

- Олександр Зінченко, Український інститут національної пам’яті

- Віктор Король, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

- Олександр Лисенко, Інститут історії України

- Олександр Пагіря, Посольство Швейцарії

- Тетяна Пастушенко, Меморіальний комплекс «Національний музей ВВВ»

- Іван Патриляк, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

- Ростислав Пилявець, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського

- Яна Примаченко, Інститут історії України

- Андрій Руккас, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

- Володимир Сергійчук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

- Юрій Шаповал, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

- Вікторія Яременко, Український інститут національної пам’яті

Контакти істориків для запрошення на ефіри, коментарі та консультацій можна отримати в Українському інституті національної пам'яті:uinp@memory.gov.ua або (044) 253-15-63.

Добірка українських пісень про мужність, патріотизм українців і трагедію війни

Головна мета використання пісень – емоційне забарвлення цілісного сприйняття інформації, створення відповідної атмосфери заходу, патріотичне виховання учнів. Нижченаведені пісні рекомендовані до використання під час організації заходу, присвяченого відзначенню Дня пам’яті і примирення, однак їх кількість не є обмеженою. Застосовувати музичні твори можна як у вигляді цілісного оформлення, так і фрагментарно (під час монтування слайд-шоу, на початку та в кінці уроку/заходу, як музичне супроводження розповіді або вистави тощо).

Повстанські пісні:

1. “Балада про повстанця” (сл. Є. Лещук)

2. “Гей, готуйте, хлопці, зброю” (автори слів і музики не відомі)

3. “Збудись, Україно!” (автори слів і музики не відомі)

4. “Ой, під гаєм”(автори слів і музики не відомі)

5. “Ой, у лузі червона калина” (автори слів і музики не відомі)

6. “Що то за прапор лопотить?”(автори слів і музики не відомі)

7. “40 повстанців” (автори слів і музики не відомі)

Пісні про мужність та героїзм українців:

8. “Буде нам з тобою що згадати” (автори невідомі)

9. “Йшли селом партизани” (народна пісня)

10. “Коли ми вмирали” (народна пісня)

11. “Лента за лентою” (сл. М. Сороколіта, муз. В. Заставний)

12. “Нас весна не там зустріла” (народна пісня)

13. “Наші партизани” – музичний проект Т. Чубая та А. Кузьменка

14. “Не кажучи нікому” (О. Положинський)

15. “У сні не воюють солдати” (А. Малишко, П. Майборода)

16. “Чорними хмарами вкрита руїна” (народна пісня)

17. “Шлях на Берлін” (сл. В. Мельник, муз. О. Бурміцький)

Пісні, які передають трагедію війни, тугу близьких за загиблими:

18. “Вічний вогонь” (сл. В. Крищенко, муз. О. Білозір)

19. “Зірвалася хуртовина” (муз. В. Витвицький)

20. “Їхав стрілець на війноньку” (народна пісня)

21. “Солдатські матері” (сл. М. Боліцька, муз. В. Дунець)

22. “Мальви” (сл. Б. Гура, муз. В. Іваюк)

23. “Над Дніпром нерівний бій” (О. Кіндрачук)

24. “Степом” (сл. М. Негода, муз. А. Пашкевич)

VІ. Корисні інтернет-посилання

1. Від Дніпра до Ельби. Чотири Українських фронти // Історична правда. – 2014. – 09.05. –http://www.istpravda.com.ua/blogs/2011/06/22/43446/  

2. В Україні правильно говорити про “Велику Вітчизняну війну”, а не про “Другу світову війну”? // Лікбез. Історичний фронт. –http://likbez.org.ua/uk/in-ukraine-the-right-to-talk-about-the-great-patriotic-war-rather-than-world-war-ii.html

3. В’ятрович В. Українська Друга світова (в кольорі) // Дзеркало тижня. – 2009. –http://gazeta.dt.ua/POLITICS/ukrayinska_druga_svitova_v_kolori.html

4. Гвоздик В.С., Князьков Ю.П., Штейнле О.Ф. “Георгіївська стрічка”, що вона означає. – http://www.memory.gov.ua/news/georgiivska-strichka-shcho-vona-oznachae

5. Гриневич В. Військові мобілізації в Україні 1943—1944 років: “Ви повинні змити власною кров’ю провину перед Батьківщиною і її великим вождем товаришем Сталіним” // Дзеркало тижня. –http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/viyskovi_mobilizatsiyi_v_ukrayini_19431944_rokiv_vi_povinni_zmiti_vlasnoyu_krovyu_provinu_pered_batk.html

6. Гриневич В. Гітлер і Сталін у пошуках сепаратного миру: нерозгадана загадка Другої світової війни // Дзеркало тижня. –http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/gitler_i_stalin_u_poshukah_separatnogo_miru_ nerozgadana_zagadka_drugoyi_svitovoyi_viyni.html

7. Кобзар Я. Друга світова по-українськи. Думки вітчизняних істориків  // Історична правда. – 2012. –http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/05/9/84642/  

8. Лавський С. Про роль українців у Другій світовій війні. – 2014. – mena.org.ua/blog/pro-rol-ukrajintsiv-u-druhij-svitovij-vijny/ 

9. Методичні матеріали Українського інституту національної пам’яті до відзначення Дня Перемоги у 2014 році. –http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=112237&cat_id=77135

10. Методичні матеріали Українського інституту національної пам’яті до 70-ї річниці вигнання нацистських окупантів з України. –http://www.memory.gov.ua/news/metodichni-materiali-ukrainskogo-institutu-natsionalnoi-pam-yati-do-70-i-richnitsi-vignannya-na

11. Методичні рекомендації щодо відзначення Європейського дня пам’яті жертв сталінізму та нацизму і 75-річниці Пакту Молотова-Ріббентропа. – http://www.memory.gov.ua/news/23-serpnya-vidznachatimetsya-evropeiskii-den-pamyati-zhertv-stalinizmu-ta-natsizmu-ta-75-ta-ric

12. Методичні рекомендації щодо відзначення 75 роковин початку Другої світової війни. – http://www.memory.gov.ua/news/1-veresnya-vidznachaetsya-75-ta-richnitsya-pochatku-drugoi-svitovoi-viini

13. Музиченко Я. Перемога людяності: провідні історики – про українців на різних фронтах Другої світової, високу ціну визволення від нацизму та дбайливе збереження пам’яті про воїнів. – http://www.memory.gov.ua/news/peremoga-lyudyanosti-providni-istoriki-pro-ukraintsiv-na-riznikh-frontakh-drugoi-svitovoi-visok

14. Огієнко В. Як відзначають День Перемоги в Європі. – http://www.memory.gov.ua/news/yak-vidznachayut-den-peremogi-v-evropi

15. Патриляк І. Українські націоналісти проти гітлерівської Німеччини. Рух Опору  // Історична правда. – 2014. –http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/05/8/142834/

16. Процик П. Україна. Друга світова війна. Тільки цифри  // Історична правда. – 2010. –http://www.pravda.com.ua/articles/2010/05/7/5017138/

17. Стельмах І. Українські історики відповіли Путіну напередодні Дня Перемоги. – http://www.memory.gov.ua/news/ukrainski-istoriki-vidpovili-putinu-naperedodni-dnya-peremogi

18. У Велику Вітчизняну росіяни розгромили би Німеччину і без участі українців?  // Лікбез. – http://likbez.org.ua/uk/v-velikuyu-otechestvennuyu-russkie-razgromili-byi-germaniyu-i-bez-uchastiya-ukraintsev.html

19. Ціна перемоги: вклад українців у розгром нацизму. – http://www.memory.gov.ua/news/tsina-peremogi-vklad-ukraintsiv-u-rozgrom-natsizmu

20. Шаповал Ю. “Гітлер, Сталін та Україна: безжальні стратегії”  // Історична правда. – 2013. –http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/05/9/123358/

21. Штоквиш О. Війна пам’ятей. Образ Великої Перемоги як інструмент маніпуляції історичною свідомістю. –http://www.memory.gov.ua/publication/viina-pam-yatei-obraz-velikoi-peremogi-yak-instrument-manipulyatsii-istorichnoyu-svidomi

Додаток

МАКИ ПАМ'ЯТІ: 
довідка

Квітка маку в українські традиції

В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті. В останніх з перелічених значень квітка часто згадується в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби: «Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке –  як мак процвітає...». У відомій пісні «Ой, ти, Морозенку, славний козаче», мак згадується поруч зі смертю козака: «…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко у неволю попався…». Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну.

З народної творчості мак як символ пов'язаний із війною та військом перейшов у художню літературу. В Івана Франка:  «Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе». Легенду про мак обробив Михайло Стельмах у творі «У долині мак цвіте»: «…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…». Одна з героїнь присвяченого Другій світовій війні роману Олеся Гончара «Прапороносці» гине в долині червоних маків.

Мак як символ пам'яті у світі

Появу цього символу пов'язують з віршам двох людей: канадського військового лікаря Джона МакКрея та працівниці Християнської асоціації молодих жінок Мойни Майкл. Перший під враженням боїв у Бельгії у 1915 р. написав твір «На полях Фландрії», що починався словами: «На полях Фландрії розквітли маки/Між хрестами ряд за рядом». Друга 1918 р. написала вірша «Ми збережемо віру», в якому обіцяла носити червоний мак в пам’ять про загиблих. Саме Мойні Майкл в листопаді того ж року причепила червоний шовковий мак на пальто. У 1920 р. Національний Американський легіон прийняв маки в якості офіційного символу, а у 1921 р. червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону. В Польщі червоні маки є символом перемоги 11-18 травня 1944 р. Другого корпусу ген. Андерса в боях за гору Монте-Кассіно в Італії. Приспів до популярної військової пісні того часу починається словами «Червоні маки на Монте-Кассіно/Замість роси пили польську кров».

Мак як символ пам'яті в Україні

Червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році. Дизайн українського червоного маку розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни та гасло. Минулорічним було «Ніколи знову».

Цього року за нагоди 70-тої річниці перемоги над нацизмом ми пропонуємо нове гасло: “Пам'ятаємо. Перемагаємо”. Ми пам'ятаємо, якою страшною трагедією для українців була Друга світова війна. Ми пам'ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями об'єднані нації. Ми пам'ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими. Вона — запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.

КОНЦЕПЦІЯ

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ

Концепція включає в себе як ідеї української спадщини, так і перспективи розвитку гармонійного громадянського суспільства

ВСТУП

Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті. В сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське співтовариство, є визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою формує майбутній розвиток Української держави.

Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу (patria) як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін.

Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, європоцентричність, пробудження громадянської і громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської діяльності, які накладаються на технологічну і комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині суспільства, ідентифікаційні і реідентифікаційні процеси в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі сплеску інтересу і прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу.

Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має древню і величну культуру та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним джерелом і міцним підґрунтям виховання дітей і молоді. Вони уже ввійшли до освітнього і загальновиховного простору, але нинішні суспільні процеси вимагають їх переосмислення, яке відкриває нові можливості для освітньої сфери.

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації. Важливу роль у просвітницькій діяльності посідає відновлення історичної пам'яті про тривалі державницькі традиції України.

Серед них Київська Русь, Велике князівство Литовське, Військо Запорозьке, Гетьманщина, Українська Народна Республіка, Гетьманат Павла Скоропадського, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна та інші українські визвольні проекти. На особливу увагу заслуговує формування української політичної культури в часи Речі Посполитої та Австро-Угорщини, нове осмислення ролі Кримського Ханату як держави кримськотатарського народу, включно з тривалим воєнним протистоянням і плідною військовою та культурною співпрацею.

Особливого значення набуває ознайомлення з історією героїчної боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху, зокрема у ХХ-ХХІ століттях це ОУН, УПА, дисидентський рух, студентська Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності.
Важливим завданням є розгляд порівняльно-історичних відомостей про переривання державності в інших європейських країнах, які сьогодні представлені потужними європейськими націями.

Спеціального розгляду потребують історичні обставини, що призводять до переривання державницької традиції.

Разом із тим, національно-патріотичне виховання не повинно прищеплювати ідеї культурного імперіалізму, тобто способу споглядання світу лише очима власної культури. Ця Концепція виходить з ідеї об’єднання різних народів, національних та етнічних груп, які проживають на території України, довкола ідеї української державності, українського громадянства, що виступають загальними надбаннями, забезпечують їхній всебічний соціальний та культурний розвиток. Українська держава заперечує будь-які форми дискримінації, підтримуючи всі мови і культури, що зазнали такої дискримінації в часи колоніальної залежності України.

На жаль, до сьогодні українська освіта не мала переконливої і позитивної традиції, досвіду щодо виховання патріотизму в дітей та молоді, у попередні часи боялися взагалі терміну “національний”, а “патріотичне виховання” сприймали винятково в етнонародному або неорадянському вимірі.
Протягом останніх десятиліть було розроблено низку концепцій:

§  Концепція національної системи виховання (1996);

§  Концепція національно-патріотичного виховання (2009);

§  Концепція Загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр.;

§  Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (2012).

Проте жодна з них не була розгорнута і не втілилася в конкретні кроки з реалізації через зміну векторів розвитку держави і, відповідно, освітньої політики, через різні погляди правлячих еліт на ідеологію і напрями розвитку освіти.

На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей:

§  повага до національних символів (Герба, Прапора, Гімну України);

§  участь у громадсько-політичному житті країни;

§  повага до прав людини;

§  верховенство права;

§  толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей;

§  рівність усіх перед законом;

§  готовність захищати суверенітет і територіальну цілісність України.

Відтак, враховуючи всі обставини, виникає гостра потреба у розробленні концепції, яка б визначала нову стратегію цілеспрямованого і ефективного процесу виховання суб’єкта громадянського суспільства, громадянина-патріота України.

1. Мета та завдання національно-патріотичного виховання дітей та молоді

Національно-патріотичне виховання дітей та молоді – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.

Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави.

Складовою частиною патріотичного виховання, а в часи воєнної загрози – пріоритетною, є військово-патріотичне виховання, зорієнтоване на формування у молодої особи готовності до захисту Вітчизни, розвиток бажання здобувати військові професії, проходити службу в Збройних Силах України як особливому виді державної служби. Його зміст визначається національними інтересами України і покликаний забезпечити активну участь громадян у збереженні її безпеки від зовнішньої загрози. Робота з військово-патріотичного виховання учнівської молоді має проводитися комплексно, в єдності всіх його складників спільними зусиллями органів державного управління, а також освітніх закладів, сім'ї, громадських організацій та об’єднань, Збройних Сил України, інших силових структур.
Системна організація військо-патріотичного виховання молоді має бути спрямована на підготовку її до оволодіння військовими професіями, формування психологічної та фізичної готовності до служби в Збройних Силах, задоволення потреби підростаючого покоління у постійному вдосконаленні своєї підготовки до захисту Вітчизни.

Мета патріотичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:

§  утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;

§  виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;

§  підвищення престижу військової служби, а звідси - культивування ставлення до солдата як до захисника Вітчизни, героя;

§  усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;

§  сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;

§  формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;

§  утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства;

§  культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, обережного ставлення до природи;

§  формування мовленнєвої культури;

§  спонукання зростаючої особистості до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму.

2. Принципи патріотичного виховання

Патріотичне виховання спирається на загальнопедагогічні принципи виховання, такі як дитиноцентризм, природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, врахування вікових та індивідуальних особливостей. Водночас патріотичне виховання має власні принципи, що відображають його специфіку. Серед них:

§  принцип національної спрямованості, що передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, українського народу, шанобливого ставлення до його культури; поваги до культури всіх народів, які населяють Україну; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

§  принцип самоактивності й саморегуляції забезпечує розвиток у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;

§  принцип полікультурності передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування в дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, спроможності сприймати українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської;

§  принцип соціальної відповідності обумовлює потребу узгодження змісту і методів патріотичного виховання з реальною соціальною ситуацією, в якій організовується виховний процес, і має на меті виховання в дітей і молоді готовності до захисту вітчизни та ефективного розв’язання життєвих проблем;

§  принцип історичної і соціальної пам’яті спрямований на збереження духовно-моральної і культурно-історичної спадщини українців та відтворює її у реконструйованих і осучаснених формах і методах діяльності;

§  принцип міжпоколінної наступності, який зберігає для нащадків зразки української культури, етнокультури народів, що живуть в Україні.

3. Шляхи реалізації патріотичного виховання дітей та молоді

3.1. Удосконалення нормативно-правової бази патріотичного виховання молоді:

§  підготовка нормативно-правових документів з питань національно-патріотичного виховання молоді, внесення відповідних змін до законодавства;

§  розроблення державних і громадських заходів з інформаційної безпеки, спрямованих на запобігання негативним наслідкам впливу інформаційної війни;

§  розроблення порядку державного фінансування заходів, спрямованих на національно-патріотичне виховання молодих людей;

§  підготовка комплексної програми військово-патріотичного виховання та нормативно-методичного забезпечення її реалізації з метою виховання здорового підростаючого покоління, готового захищати національні інтереси та територіальну цілісність України;

§  вироблення науково-теоретичних і методичних засад патріотичного виховання молоді: включення проблематики патріотичного виховання молоді до дослідницьких програм та планів наукових і навчальних закладів (через світову історію можна показати, як державність поновлювали інші народи, зокрема чехи та поляки; через зарубіжну літературу показати, як ці народи утверджували свою ідентичність; через дисципліни природничо-наукового циклу розкрити здобутки українців у науці і техніці, якими слід пишатися, бо тільки цілісна і системна картина гарантуватиме осягнення мети Концепції);

§  вивчення потреб молоді, зокрема шляхом проведення соціологічних досліджень;

§  забезпечення активної участі сім’ї та родини в розвитку фізичного і морального здорової, патріотично налаштованої зростаючої особистості.

3.2. Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері національно-патріотичного виховання:

§  проведення заходів, спрямованих на реалізацію патріотичного виховання у закладах системи освіти, культури, спорту;

§  підтримка та сприяння волонтерським проектам, іншої громадської діяльності та самоорганізації українських громадян, спрямованої на заохочення молоді до благодійних соціальних, інтелектуальних та творчих ініціатив і проектів на благо України;

§  створення умов для популяризації кращих здобутків національної культурної і духовної спадщини, героїчного минулого і сучасного українського народу, підтримки професійної і самодіяльної творчості;

§  активне залучення до патріотичного виховання дітей та молоді - учасників бойових дій на Сході України, членів сімей Героїв Небесної Сотні, бійців АТО та їхніх сімей, діячів сучасної культури, мистецтва, науки, спорту, які виявляють активну громадянську і патріотичну позицію;

§  залучення молоді до участі у збереженні і підтримці єдності українського суспільства, у громадському русі задля громадянського миру і злагоди;

§  сприяння спортивній і фізичній підготовці, спрямованій на утвердження здорового способу життя молодих громадян з урахуванням принципів національно-патріотичного виховання;

§  налагодження співпраці з військовими формуваннями України як мотивація готовності до вибору військових професій;

§  сприяння роботі клубів за місцем проживання, центрів патріотичного виховання та інших громадських організацій, які здійснюють патріотичне виховання молоді;

§  активізація виховної роботи з дітьми та молоддю засобами всеукраїнської дитячої військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”);

§  удосконалення підготовки та перепідготовки кадрів, які займаються питаннями національного і патріотичного виховання дітей та молоді в системі освіти, культури, спорту.

3.3. Співпраця органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадянським суспільством:

§  активне залучення до національно-патріотичного виховання дітей та молоді дитячих і молодіжних громадських організацій (об’єднань), використання їхнього досвіду, потенціалу, методів роботи у вихованні патріотів України;

§  організаційна та фінансова підтримка на конкурсній основі програм, проектів громадських організацій, спрямованих на національно-патріотичне виховання дітей та молоді;

§  долучення батьківської громадськості до популяризації кращого досвіду патріотичного виховання;

§  посилення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади стосовно національно-патріотичного виховання молоді.

3.4    Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання дітей та молоді:

§  організація у теле-, радіопрограмах, Інтернет-ресурсах та в друкованій пресі постійно діючих рубрик, що популяризують українську історію, боротьбу українського народу за незалежність, мову та культуру, досвід роботи з національно-патріотичного виховання різних соціальних інституцій; підтримка україномовних молодіжних засобів масової інформації;

§  запобігання пропаганді в засобах масової інформації культу насильства, жорстокості й бездуховності, поширення порнографії та інших матеріалів, що суперечать загальнолюдським та національним духовним цінностям, заперечують суверенність Української держави;

§  виробництво кіно- і відеофільмів, підтримка видання науково-популярної, наукової, художньої літератури національно-патріотичного спрямування;

§  підготовка інформаційної та науково-популярної літератури для батьків з питань патріотичного виховання дітей та молоді у сім’ї; висвітлення у засобах масової інформації кращого досвіду родинного виховання;

§  здійснення заходів щодо розширення фактографічної бази історичних подій, публікація розсекречених архівних документів, видання історичної науково-популярної літератури, довідкових матеріалів про здобутки України за роки незалежності, книг патріотичної спрямованості.

Процес патріотичного виховання дітей і молоді повинен мати випереджувальний характер, відповідати віковим і сенситивним періодам розвитку дитини та особистісним характеристикам.

Етапи впровадження національно-патріотичного виховання дітей та молоді

На першому етапі (2015 р.) планується:

§  створення нормативно-правового підґрунтя, інформаційно-методичного забезпечення для здійснення національно-патріотичного виховання дітей та молоді;

§  створення Центру патріотичного виховання у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України;

§  створення інформаційного ресурсу, присвяченого національно-патріотичній тематиці.

На другому етапі (2016-2017 pp.) передбачається:

§  розроблення програм, навчально-методичних посібників з предметів гуманітарно-соціального спрямування для дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних та вищих освітніх закладів, спрямованих на патріотичне виховання дітей та молоді;

§  підготовка та видання науково-методичних посібників і методичних рекомендацій з організації виховних заходів, роботи клубів, центрів патріотичного виховання.

На третьому етапі (2018- 2019 рр.) забезпечується:

§  проведення моніторингу системи патріотичного виховання дітей та молоді за допомогою соціологічних опитувань, анкетування, психологічного тестування;

§  проведення науково-методичних конференцій, створення банку передового педагогічного досвіду на інформаційному веб-ресурсі;

§  аналіз здобутого, встановлення досягнень і викликів, корекція навчально-виховних впливів з урахуванням результатів моніторингу.

Очікувані результати

У результаті впровадження системи національно-патріотичного виховання очікується:

§  забезпечення у молодого покоління розвинутої патріотичної свідомості і відповідальності, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про спільне благо, збереження та шанування національної пам’яті;

§  зацікавленість молоді щодо служби у Збройних силах України, готовність до захисту України та виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів та незалежності України з метою становлення її як правової, демократичної, соціальної держави;

§  збереження стабільності в суспільстві, соціальному та економічному розвитку країни, зміцнення її обороноздатності та безпеки;

§  створення ефективної виховної системи національно-патріотичного виховання молоді;

§  консолідація зусиль суспільних інституцій у справі виховання підростаючого покоління.

Необхідною умовою втілення Концепції в практику є широке обговорення її положень і завдань, проведення конференцій, круглих столів, семінарів, що будуть актуалізувати визначені питання і поставлені завдання та спонукатимуть до розроблення конкретних заходів з їх реалізації.