Лялькова студія

111

Сценарії лялькових вистав

Рукавичка

На сцену виходить Казкар.

Казкар (поважно):

Доброго усім здоров'я!  Ледь оце до вас дійшов я.

Замели сніги доріжки,

Притомився навіть трішки.

Та поки неквапом йшов,

Казку під кущем знайшов.

 Певно, то її сорока

                   Загубила ненароком.

                   Це вона, роззява, звісно

                    Десь плітки збирала лісом...

                   Але то не наша справа.        Починається вистава!

Казкар виходить зі сцени. На сцену виходить Ді­дусь.

Дідусь: Вже у нас на носі свято, вдома клопоту багато.

 Я ж мороку іншу маю: тут ялиночку шукаю.

 Прийдуть в гості онучата, треба деревце прибрати,

Подарунки готувати, дітей гарно зустрічати.

 Тільки клопіт, вам скажу, щось ялинки не знайду

 І високої, й стрункої. Ні, нема і тут такої.

Хоч набридло вже блукати, піду далі я шукати.

Під час останніх слів «Дідусь» безпорадно розво­дить руками. Коли опускає їх, з однієї руки додолу спадає рукавиця.

Дідусь виходить зі сцени. На сцену виходить Казкар.

 КазкарТак, так, так! От тобі й маєш:

Де загубиш — не вгадаєш! Рукавицю втратив Дід.

 Погукати б його слід... Та куди ж мені іти?

 Вітер вже замів сліди.

 Як дійме холод правицю, дід згада про рукавицю.

Сам повернеться сюди. Ну, а поки хай лежить.

Поки Казкар промовляє ці слова, вчитель або вихова­тель розташовує на сцені велику картонну рукавицю. Казкар виходить зі сцени в один бік куліс. З іншо­го — вибігає Мишеня.

 Мишеня:  Ш-пі-пі! Я — Мишенятко!

 Загубило маму й татка! Де хатиночка моя?

 В рідний дім не втраплю я. (підбігає до рукавички)

Ой, а ось якась шпаринка. Може, це моя хатинка.

Хтось живе? Хай обізветься! (заглядає за рукавичку)

Ні, тут порожньо, здається. Значить, житиму тут я!

 Буде нірка ця моя!

Мишеня ховається за рукавичку, плигаю­чи, виходить Жабка.

 Жабка:

Кум-кума! Оце біда!

Льодом вкрилася вода!

Так на лузі я загралась,

                  Що в болото не сховалась.

Тож по лісу і блукаю

Та озеречко шукаю.

Тільки сніг вже скрізь лежить.

Що мені тепер робить?

(підходить до рукавички)

                Ой, а це що тут за плямка?

                  Може, то в болоті ямка?

Ква! Ква! Ква! Тут хтось живе?

Обізвіться, хто там є?

Мишеня:

Я — маленьке Мишенятко, Загубило маму й татка.

 Тут тепер моя хатинка. Ну, а ти, що за тваринка?

Жабка:

Жабка я іще маленька. Дім тепер мій далеченько.

 Теж мені нема де жити. Прошу я мене впустити.

Разом буде нам тепліше,  Затишніше й веселіше.

Мишеня: Та іде вже! Що робити? Будемо удвох тут жити.

Жабка ховається за рукавичку. На сцену вибігає Зайчик.

Зайчик:

Ой, кусає морозище,

В верховітті вітер свище,

Злюка тітонька Зима.

Місця теплого нема.

Дику яблуньку надибав

І корою пообідав.

А тепер знайти б місцинку,

Подрімати хоч хвилинку.

(підходить до рукавички)

Щось чорніє... Хмизу купка?

Заховаюся в ній хутко.

Як нікого тут нема буде хатка це моя.

 Мишеня:    Тут живу я — Мишенятко.

І моя це тепер хатка.

 Жабка:     Жабка я. Тут дім знайшла,

 Бо раніш сюди прийшла.

Зайчик: Та не будьте ви жорстокі!

І погрітися хоч трохи мене, Зайчика, впустіть.

Добру справу тим зробіть!

Мишеня і Жабка (разом): Та іди вже! Що ж робити!

 І тобі десь треба жити.

Зайчик ховається за рукавичку.

На сцену, накульгу­ючи, виходить Лисичка.

 Лисичка:

Кажуть люди, я — хитрунка.

Є у мене така струнка.

Полювати я люблю

І ніде не пропаду.

Та в житті таке буває:

Й мені лихо дошкуляє.

Від мисливців утікала,

Мало ніжку не зламала.

Дибаю тепер до хати

           Свої рани лікувати.      (підходить до рукавички)

Ой, а це що тут лежить?

Не впізнаю так умить.

Тільки... Це ж бо рукавиця!

Залишатись не годиться.

Треба звідси утікати,

Аби лиха не зазнати.

Там, здається, вже хтось є,

Щось ворушиться живе.

(Лисичка заглядає за рукавицю)

Хто сховався в рукавиці,

Нумо, швидко озовіться!

Мишеня:

Тут живу я — Мишенятко, І моя тепер це хатка!

Жабка:

Жабка я. Тут дім знайшла,

Бо раніш сюди прийшла.

Зайчик: Відігрітися хоч трохи мене, Зайчика, впустили, Добру справу тим зробили.

Лисичка: А мене Лисичка звати. Хочу теж вас попрохати,

 Щоб впустили ви мене, доки хуга не мине.

Мишеня, Жабка, Зайчик (разом):

У хатинці нашій тісно,

Не знайдеться тобі місця.

 Лисичка:  Я багато не займу —

Лише хвостик покладу.

Мишеня, Жабка, Зайчик (разом):

Та іди вже! Що робити?

Треба і тобі десь жити!

Лисичка заходить за рукавичку.

На сцену переваль­цем виходить Вовк.

Вовк:      Із села я ледве втік!

Припекли мені там бік.

Думав десь м'ясцем розжитись,

Довелося з псами битись.

Ох, голодна ця зима.

В лісі живності нема!

Тих мисливці постріляли,

Інші — з ляку повтікали.

Кепсько стало і вовчиську.

Чую, що нещастя близько.

Не вдалося поживитись,

То хоча б мені погрітись... (підходить до рукавички)

Лихо! Й тут ходили люди!

Скоро нам стежок не буде. (Вовк озирається)

Та слідів людських нема...

Певно, кинута вона. (заглядає за рукавичку)

Гей! Хтось є там? Не ховайся!

Та до Вовка озивайся!

 Мишеня:   Тут живу я — Мишенятко,

 І моя тепер це хатка!

 Жабка:   Жабка я. Тут дім знайшла,

Бо раніш сюди прийшла.

Зайчик:  Відігрітися хоч трохи мене,

Зайчика, впустили,

Добру справу тим зробили.

Лисичка:  А мене Лисичка звати, і мене впустили в хату Хвору лапку лікувати.

Вовк:  Що ж! Тоді всі посувайтесь І мене також впускайте!

 Мишеня, Жабка, Зайчик, Лисичка (разом):

 У хатинці нашій тісно, Не знайдеться тобі місця!

Вовк:    Хто там зовсім знахабнів, Що перечити посмів?

Мишеня, Жабка, Зайчик, Лисичка (разом):

 Та іди вже! Що робити? Треба нам усім десь жити!

Вовк ховається за рукавичку.

На сцену повільно ви­ходить Ведмідь.

 Ведмідь:  Ох, зима ця нехороша. Снігова летить пороша.

 Корінців я не знайду, Зголоднію й пропаду.

У барлозі треба спати, А не хащами блукати.

Тільки й літньої пори Стали бідними бори.

 Не знайдеш ягід доволі, Нема пасіки у полі...

 Восени я не заснув, Та й барліг де мій, забув, (підходить до рукавички) Почорнів чогось тут сніг. Може, це і є барліг.

Але ні! Це ж рукавиця. Та й вона для сну годиться.

Тільки хтось тут вже живе. Гей! Скажіть, хто-небудь є?

Мишеня:   Тут живу я — Мишенятко, І моя тепер це хатка.

Жабка:   Жабка я! Тут дім знайшла, Бо раніш сюди прийшла.

Зайчик:  Відігрітися хоч трохи мене, Зайчика, впустили,

                 Добру справу тим зробили.

Лисичка:  А мене Лисичка звати.

 І мене впустили в хату

 Хвору лапку лікувати.

Вовк:  Сам знайшов собі ледь місце. Хто іще тут хоче влізти?

Ведмідь:     Я — Ведмідь. І вас прохаю,

Примоститись дайте скраю.

 Мишеня, Жабка, Зайчик, Лисичка, Вовк (разом):

У хатині нашій тісно,

Не знайдеться тобі місця!

 Ведмідь (грізно): Хтось мене там не почув?

Хто господар тут забув?

Мишеня, Жабка, Зайчик, Лисичка, Вовк (разом):

Та іди вже! Що робити?

                  Треба нам усім десь жити.

Ведмідь заходить за рукавичку. На сцену виходить Казкар.

 Казкар:

Примостилися звірята,

Щоб погрітися, поспати.

Тільки ж Дід сюди іде.

Зараз лихо їм буде.

Казкар виходить зі сцени. На сцену виходить Ді­дусь.

Дідусь (підходить до рукавиці):

Ось вона, ця рукавиця!

І як могла загубиться?

Не помітив, як упала.

Ще такого не бувало.

                  Щось ворушиться у ній.

Може, вітер-вітровій

Залетів тут подрімати,

Густу вовну лоскотати. (Дід заглядає за рукавицю)

Ніби миші там пищать,

Оченята он блищать!

                  Та-а-к! Оце мені пригода!

Лісового тут народу

Назбиралося, набилось...

Рукавиця, бач, згодилась!

Що ж мені тепер робити?

Рукавицю потрусити?

Хай біжать собі звірята

Місця іншого шукати. (Дід чеше потилицю)

Тільки ж жаль їх викидати...

Може, всіх додому взяти,

Хай для них теж буде свято?

(Дід заглядає за рукавицю і гукає)

Нумо, дружно вилізайте,

Та до нас всі поспішайте

Гляньте – в залі діток  скільки

Не лякайтеся ви  тільки

Дружно в коло всі ставайте

І веселу пісню заспівайте.

КАПІТОШКА І ТОРБИНКА-ВЕСЕЛИНКА                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

Капітошка:     Доброго дня вам, дітки! Доброго дня, любі гості! А день сьогодні і справді дуже гарний. Такий веселий, співучий, танцюючий, віршуючий. Ой, що це я? Вже вигадую свої слова. Краще заспіваю.

Зараз рахувать візьмусь,                                                                                                                                                                                                                              
Скільки мам тут і бабусь,
Стільки милих діточок,

 Як у лузі квіточок,
У яких цієї днини

Славне свято — іменини!

               Капітошка вас вітає,

Всім здоров'ячка бажає,

Щоб гарненько підростали,           ^;;

Всі рум'яні щічки мали.

З вами гратись нині буду,

І нікого не забуду.

 Вітаю у нашому залі всіх хлопчиків і дівчаток. Я прийшов до вас на свято, щоби вас розвеселяти і бажаю щоб ви мали малята стільки рочків, як на великому дубі є жолудьочків, щоб ваші щічки пломеніли, не­мов ягідки-сунички спілі, щоб зростали на радість мамам, татам веселі, щасливі і багаті, щоб сьогодні було у нас свято пригодами та іграми багате.

(Із-за сцени виглядає Вовчик і бурмоче:)
Вовчик:   Та-ра-рам,    Та-ра-рам,     Вам я гратися    не дам.

Капітошка: Це хтось щось сказав, чи почулося мені? Але знову заспіваю:                         

 Капітошка я веселий,

 Хоч не маю ще оселі,

 Та я виріс на хмаринці.

 Дощик я ношу в торби

Всі городи поливаю,

Виростав щоб з краю в край пречудовий урожай!

Сьогодні, діти, я приніс ось цю торбинку-веселинку до вас на свято. В ній зараз дощику немає. Його я залишив у матусі-Хмари. Сьогодні наша торбинка повна-повнісінька. В ній — загадки, ігри, пісеньки, казочки. Це щоб усім вам весело було. Бачите, яка вона гарна, оця торбинка-веселинка!(кладе торбинку на долівку і знову починає танцювати)

В мене славні рученята. В мене добрі оченята,

 Маю милий голосок,  Ніжки просяться в танок.

 (Вовчик тим часом тихенько підкрадається до торбинки, хапає її і зникне)

Капітошка: Ну, дорогі наші дітки і гості, зараз я вам покажу все те, що є у нашій чарівній торбинці. (Повертається, шукає). А торбинка зникла. Малята, ви не бачили, куди зникла торбинка? Вовчик, кажете, взяв? От біда, так біда! Знаю я того Вовчика. Він не раз мені шкодив. Доведеться побігти до нього додому торбинку забрати. А ви тут не сумуйте, я миттю (вибігає).

(Вовчик виглядає з-за куліс)

Вовчик:     Побіг? Туди йому й дорога. А ми самі тут упораємось із цією торбинкою-веселинкою!

(Розв'язує шнурок і тут згасає світло, у сутінках лунає різка музика. Вовчик скрикує і відбігає. Світло увімкнулося і на сцені

з 'явилася коза Мокрина).

Мокрина: Ой, куди це я потрапила? Чудасія та й годі!

Світлий зал, дітей багато,

 Видно, тут сьогодні свято!

 Нині у кози Мокрини,

 Гарне свято — іменини.

Запросила я до хати

 Всіх гостей, їх так багато:

Буде гостям отака

Як ми втнемо гопака!

Вовк:  Ну, хіба ж це я не вовк?

 Я у кізках знаю толк...

Ну. й торбина, ну й торбина.

 Ото повезло вже мені! 

Ведмідь:

А це що за чудасія? Хто козу образить сміє?

(Кидається до Вовчика. Той кидає торбинку і тікає)

Мокрина:

 Аж змокріла в мене спина

Хвилювалась без упину.

Мені варто Поспішати,

Ведмідь:

                Гостей милих зустрічати.

 Розумію, розумію, і затримувать не смію.

(Коза вибігає. Ведмідь побачив торбину)

Ведмідь: Що за дивна нині днина? Гляньте, он лежить торбина.

                   (розв’язує шнурок із торбини вискакує Капітошка)

Капітошка:     Слухай-но, Ведмедику, чи не бачив ти тут Вовчика?           Він забрав мою торбинку-веселинку, я її шукаю.

Ведмідь:    Шукай, шукай, Капітошко. Тільки не заблукай.

Капітошка:     Як так? (знітившись)

Ведмідь:    А так. Ти ж сам щойно із торбинки вискочив.

Капітошка:     Правда? А як же я туди потрапив?

Ведмідь:    Ось цього я вже і не знаю. Видно, і справді вона не проста

оця наша торбинка-веселинка, а чарівна.

 Капітошка:     А Вовчик де?

Ведмідь:    Я прогнав його. Не хвилюйся, повернеться. За ним не за-

бариться. Ти краще діткам щось ці­каве покажи.

Капітошка:      І справді. (Піднімає торбинку, розв'язує. Торбинка мов чить). Що за чудасія? Може вона зіпсувалась?
Ведмідь:    Сам ти, Капітошко, ... Втім, псувати настрій сьогодні не

можна нікому. (Ведмідь засунув лапу в торбинку і дістав звідти аркуш паперу). Ах, ось вони, загадки. Потрібно дати відгадки. Ну, діти, я зараз побачу, які ви кмітливі. Ви вмієте загадки відгадувати? Молодці! То ж почнемо. Спочатку легенькі-легесенькі, а потім...

Рогом він траву щипає,

Ріг червоний, аж палає!

Хто це? Гусачок. Молодці!
Ведмідь:  Має довгі сірі вуха,

Як і спить, то ними слуха...

Зайчик. Правильно. Пухнастий такий...

               Я з металу вам служу,

               Подорожніх радую,

               Я стою, коли біжу,

               А як стану — падаю....

Капітошка:     Поміркуйте, малята, що воно таке. Але я впевнений, що ви всі мрієте його мати. Що це?... Велосипед?

В золотенькій сорочині,

В тюбетеєчці-шапчині

Виріс він у кроні тата,

                   Щоб, як тато, дужим стати...
Ведмідь:    Складна загадка. Капітошко, я не знаю відгадки.

Капітошка: А тобі й не треба відгадувати. Нехай діти це зроб­лять. І той, хто відгадає, дістане найбільшу цукерку. То що це таке? (повторює загадку)….

Капітошка: Так. Це жолудь.
Ведмідь:  Уночі, як стане темно,

Птиця вилетить огненна,

Пролетить — і пропаде.

Не знайдеш її ніде!

І удень вона літає,

Бо нікого не питає.

За три моря упаде —

Не знайдеш її ніде!

Як піймати ту жар-птицю?      Що зветься...                                       

 Капітошка: Я не хочу такої птиці...
Ведмідь:  Не бійся, вона не залетить до нас. То що це буде,  дітки…(блискавиця)  Молодці! ( Вовк знову краде торбину)

 Капітошка:     А де ж та торбинка?

ВЕДМІДЬ: Знову витівки Вовчика. Але  не хвилюйся. Наша торбинка-веселинка господаря добре знає, сама знайдеться. А ми ходімо гуляти. (Виходять)

Вовчик: Оце так поталанило! Нарешті торбинка у мене. Може, знову коза Мокрина вискочить? Тоді я вже не розгуб­люсь! І нікого не злякаюсь. З'їм козу і не подивлюсь, що іменинниця. (Вовк розв'язує торбинку і звідти вистрибує лисиця).

Вовчик: Це ти, кумо?

Лисиця:  (знічено) Звичайно, я. А ти чекав когось іншого?

 Вовчик: Що ти, кумонько, тільки тебе. Але що ти робила в тор­бинці?

Лисиця:  Рибку ловила

 Вовчик:. Що?! Яку рибку?

Лисиця:  Смачненьку, вовчику. Таку смачненьку, що і зараз обли­зуюсь. На ось, візьми, ще одненька залишилась.

Вовчик:. (куштує) І справді, смачна. Лисичко, а можна мені половити?

Лисиця: Можна, можна. Там її ще багато залишилось. Ціле відро.

 Вовчик: Відро?! Лисичко, кумонько! Я іду до торбини.

Лисиця: Знаєш, вовчику, я хочу тобі ще приємніше зробити. Ось бачиш цей лантух? У ньому рибки ще більше, ніж у тор­бині.

Вовчик: То я стрибаю.

Лисиця: (Зав'язує лантух). Попався, голубчику! Знатимеш, як псу­вати свята іншим. (Гукає) Капітошко! Ведмедику! (Вбігають Капітошка і Ведмедик, побачили мішок)

Капітошка: Здорова була, Лисичко! Ти діткам гостинця при­несла?

Лисиця: Еге ж, живого!

Ведмедик: Живого? Цікаво. (Розв’язує  мішок. З відти вилізає Вовчик)

Ведмідь:    Капітошко! Я ж казав тобі, що він з'явиться!

Вовчик:    Я... я... вибачте мені...

Ведмідь:      Маєш щастя, що сьогодні свято у малят. Ми тебе відпус-

каємо.

Вовчик:    А можна мені з вами бути?

Капітошка:     А це вже в діток запитай. Якщо дозволять, зали­шайся.

Вовчик:    Можна мені залишитись? Я більше не буду. (діти відпов.)

Капітошка:     Ну що ж, коли діти дозволили, бери торбину, витягай чер­гову забаву. (Вовчик заглядає до торбинки і на сцену вибігає Карлсон)

Карлсон:   Як? Іменини святкуєте без мене? Нечувана зневага! Хіба

ж ви не знаєте, хто найбільше любить тістечка і цукерки? То ж кажу вам: Карлсон, який живе на даху! І якщо ви хочете знати, то у мене теж-сьогодні день народження! (Підбігає до Капітошки).

 Ну, малий привітай мене і пригости цукеркою. А за це я дам тобі натиснути на кнопку мого пропелера. Згода?

(Хапає цукерку і співає:)

 У таку чудову днину

 Гарне свято іменини. То ж дозвольте Вас вітати, Всього доброго бажати! Щоб росли усім на диво

Дуже милі і вродливі. Ще вітати я берусь Ваших любих мам, бабусь, Дідусів і татусів, Тож здоров'я вам усім!  (торбина заворушилась)

Капітошка . Ого! Тут щось є… (див. у торбину)

Карлсон: Що саме?

Капітошка .Зачекай, роздивлюся…Гумористичні вірші…шкільні…

Карлсон: Ану, давай... Ковбої... Ой, як цікаво! Знаєш, хто найкра­щий ковбой у світі? Я! Карлосон, який живе на даху. Але почитаймо.

                  Посипались градом зі стінки картини.

                  На люстрі гойдається зляканий кіт,

                  Вхопились за голову Баба і дід.

                  Це бавляться внуки сьогодні в ковбоїв!

Карлсон:     Оп-п-па! Але я вам казав, що то я! Бо хто найкращий у світі гойдальник на люстрах? Я!

Капітошка. Я не знаю, як щодо ковбоїв, але найбільший у світі хваль­ко, це...

  Карлсон: Мабуть, це ти, Капітошко! Я вгадав?

Капітошка. Майже вгадав. Дай-но заспіваємо пісеньку, присвячену дівчаткам.  

В хаті бруду — аж по вуха,
Хто живе тут? Чепуруха!
Перед дзеркалом годину        

Чепуриться без упину.

З шафи платтячко взяла,

Порошинки всі зняла,

Рівно кіски розчесала

Білий бантик пов’язала

Гарно взулась, одяглась

І гуляти подалась. В хаті бруду аж по вуха,

Хто живе тут? Чепуруха!

 Ведмідь : Серед наших дівчаток таких чепурух немає. Правда ж, діти?... От бачиш, правда!

Карлсон: Для дівчаток заспівали, а для хлопців? Пошукай-но    там, Капітошко, у торбинці.

 Капітошка:     Ось є. Слухайте, хлопчики.

Може, в небі грім гримить?

То Юрко до школи мчить.

По перилах б'є щосили,

Щоб усі довкола чули.

Так ногами тупотить, —

Дім осикою тремтить.

Дім осикою тремтить.

То Юрко до школи мчить.

Капітошка:     Не заздрю я людям, які живуть у Юрковому під'їзді.

Карлсон: А я люблю таких хлопчаків. Я сам із задоволенням гамселю по чомусь.

(Хапає якусь паличку і починає бити по ширмі))
Капітошка:     Карлсоне! Припини! Ти забув, що у нас свято?
Карлсон: Еге ж! Забув! У мене теж свято.

Карлсон: (ляпає себе по лобі)Я геть забув! Зовсім! Мене чекає на даху мій улюблений   кіт Боніфатій. І вже зачекався. Ми з ним продовжуватиме­мо святкувати день народження. Салют!

(Карлсон натискує кнопку і вибігає)

Любі діти, добігло кінця наше свято. Але скоро ми зустрінемось знову. До побачення, до нових зустрічей.

                                            (Фінальна пісня)

Пречудово в світі жити

І по-справжньому дружити

І любити геть усіх -

Хай лунає пісня й сміх!

Гарно друзів вірних мати,

 з ними у танку кружляти

Пісеньки співати, гратись

З друзями не розлучатись

Бути ввічливим приємним

Добре вихованим, чемним

І поводитись уміти

 Зовсім рикати не сміти.